РОЗМИНАТИ

РОЗМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІМ’Я́ТИ, зімну́, зі́мне́ш, док., перех.

1. Мнучи, розтираючи що-небудь, робити його м’яким або перетворювати в м’яку масу; роздрібнювати, розтирати. Крокуючи узбіччям дороги, скульптор раз у раз підбирав на схилах глину, розминав її в пальцях (Гончар, І, 1954, 505); Дід Федір розминає в руках блискучий буковий листочок (Ільч., Вибр., 1948, 34); // Розтираючи (колосок), виминати зерно. Швидко вистигне тут колос. Прийде сива борода на ниву, розімне його в шершавій своїй долоні, замислиться (Вол., Сади.., 1950, 11); // Мнучи, розправляти що-небудь. Спроквола дістав [майстер] сірники, розім’яв погаслу цигарку і припалив знову (Мушк., Серце.., 1952, 277).

2. розм. За допомогою рухів відновлювати гнучкість, еластичність (кінцівок, частин тіла). Хома зводиться врешті. Розминає залежане тіло і ліниво, поволі, весь кострубатий і чорний, відходить у пітьму (Коцюб., II, 1955, 65); Оксен.. мружився від сліпучого сонця і розминав затерплі від довгого сидіння ноги (Тют., Вир, 1964, 86); Від річки повернувся Карпо і одразу попрямував до турніка. Кожного ранку він любить розім’яти м’язи (Шиян, Баланда, 1957, 145).

◊ Розім’я́ти кісточки́ — за допомогою рухів позбутися відчуття втоми, скованості, оніміння суглобів і т. ін.; розім’ятися. Після відбою козаки гомінким натовпом поверталися на своє місце. — Ну.. трохи розім’яли кісточки? — допитувався генерал.— Не ремствуємо (Добр., Очак. розмир, 1965, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 740.

Розминати, на́ю, єш, сов. в. розімняти и розімяти, мну, неш, гл. Разминать, размять.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 51.