РОЗМЕЖОВУВАТИ

РОЗМЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Розділяти (землю, яку-небудь ділянку і т. ін.), проводячи, визначаючи, встановлюючи межі. Од його почули ми, що по тім боці Самари пани розмежовують землі (Стор., І, 1957, 179); // Роз’єднувати що-небудь, бути межею між чимсь. У сінях, що розмежовували контору колгоспу та сільраду, рівненьким стосом лежали дрова (Зар., На.. світі, 1967, 128).

2. перен. Відділяти одне від одного кого-, що-небудь. Не розмежовувати нації наше діло, а згуртовувати робітників усіх націй (Ленін, 24, 1972, 226); Гіркота, що її Голубенко старанно заховував навіть од Васси, розмежовувала його з нею, примушувала триматися на самоті (Епік, Тв., 1958, 258); Треба завжди розмежовувати поняття багатства художнього слова і багатослів’я (Довж., III, 1960, 161); Ми розмежували фольклористику і етнографію, як дві окремі науки (Рильський, III, 1956, 146); // Відділяти, протиставляти одне одному кого-, що-небудь. Соціалістична революція різко розмежувала діячів культури і поставила їх по різні сторони барикади (Іст. укр. літ., II, 1956, 63); // Визначати межі чиїх-небудь обов’язків, повноважень і т. ін. Розмежувати обов’язки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 737.

Розмежовувати, вую, єш, сов. в. розмежувати, жую, єш, гл. Размежевывать, размежевать. По тім боці Самари пани розмежовують землі. Стор. II. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 51.