РОЗЛЮБЛЯТИ

РОЗЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і РОЗЛЮ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. розлю́блять; док., перех. і без додатка. Переставати любити кого-, що-небудь. Тоді він зрадіє було, її забачивши, — тепереньки втікає … «Чи ж розлюбив? І як це розлюбляють? І за що? І чому? І нащо?» (Вовчок, І, 1955, 154); — Я вже читав цю книжку, а от і не пам’ятаю того місця, в якому саме Анна вперше почала розлюблювати Кареніна (Кучер, Прощай.., 1957, 246); [Євфрозіна:] Аполлон один з усіх богів не розлюбив Еллади, і є ще їй надія на життя (Л. Укр., III, 1952, 423); Не питай, чому навік душею Я розлюбив веселість і любов (Зеров, Вибр., 1966, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 731.