РОЗЛУЧНИК
Значення розлучник це
РОЗЛУ́ЧНИК, а, ч., розм. Той, хто розлучає або розлучив кого-небудь із кимсь. — Промов слово, скажи, хто розлучник наш? (Кв.-Осн., II, 1956, 419); [Дмитро:] Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася ..! (Стар., Вибр., 1959, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 731.
Розлучник, ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 49.
розлучник Переклад слова
| Переклад на англійську Translate | Переклад на російську Перевод |
| razluchnik | розлучник |
розлучник Транслітерація слова
| Паспортна транслітерація | Географічна транслітерація | Американська транслітерація |
| rozluchnyk | rozluchnyk | rozluchnyk |
розлучник Рід - іменник, чоловічий рід, істота
розлучник Словоформи слова
| Називний | розлучник | розлучники |
| Родовий | розлучника | розлучників |
| Давальний | розлучникові, розлучнику | розлучникам |
| Знахідний | розлучника | розлучників |
| Орудний | розлучником | розлучниками |
| Місцевий | на/у розлучнику, розлучникові | на/у розлучниках |
| Кличний | розлучнику | розлучники |
розлучник Кількість літер у слові
| Кількість літер | Кількість голосних | Кількість приголосних |
| 9 | 3 | 6 |