РОЗЛУКА

РОЗЛУ́КА, и, ж.

1. Розставання, прощання з ким-, чим-небудь близьким, дорогим. — Я виряджала перше свого чоловіка, а тепер із своєю дитиною розлука; та ще не знаю, чи дожду [діжду], чи побачу вже (Вовчок, І, 1955, 63); Тепер біль від розлуки з рідним краєм зливався з тихим смутком спогадів (Тулуб, В степу.., 1964, 290).

2. Тимчасове перебування далеко від кого-, чого-небудь близького, дорогого. По майже двомісячній розлуці я вчора був у Обринських (Коб., III, 1956, 263); Мати хотіла, щоб цей останній вечір перед довгою розлукою її син побув з нею вдома (Донч., III, 1956, 197); Він почував справді себе людиною, яка за кілька літ розлуки бачила Харків уперше (Досв., Вибр., 1959, 371).

3. рідко. Те саме, що розлу́чення 2. [Публій:] В дорозі нам поклепано, що ніби твоя жона покинула господу і подалась на безвість, а що ти розлуку ніби маєш брати з нею (Л. Укр., III, 1952, 172); Перед самою війною закохався [командир батальйону], вже одружений чоловік, та так закохався, що дружина мусила дати йому розлуку (Перв., Дикий мед, 1963, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 730.

Розлука, ки, ж.

1) Разлука. Як ізв’яже піп руки, не буде, серденько, розлуки. Чуб. V. 132.

2) Разводъ. Мировий розлуку дає. Г. Барв. 508.

3) Знахарское средство противъ колдовства, града и пр. Шух. 1. 43. Ум. Розлучка. А од нелюба од поганого повік нема розлучки. Грин. III. 330.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 48.