РОЗЛЕДАЩІТИ

РОЗЛЕДАЩІ́ТИ і рідко РОЗЛЕДАЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати ледачим, звикнути до лінощів; розлінуватися. Ото, серце, од того часу він так розледащів, що й за роботу не візьметься (Н.-Лев., III, 1956, 284); Зв’язківці розледащіли, звиклися до спокійного, безтурботного життя (Збан., Сеспель, 1961, 248); — І до чого ж жінки розледачіли! Зокола хати не примазані, аж соромно! (Рудь, Гомін.., 1959, 48); * Образно. Ніч забарилась, як навмисне, розледачіло, як на зло, нестерпне сонце — висне й висне, до пругу ледве доповзло (Швець, Неспок. літо, 1959, 173); // розм. Стати нестриманим у своїх діях, вчинках, у поведінці; розбеститися, розпуститися. Недоук попович, що тинявсь по монастирях, був слимаком та розпивсь, розледащів і пошився в босяки (Н.-Лев., IV, 1956, 294); Максим — як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок… Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого (Мирний, І, 1949, 214); — Я з братією воюю он як! Розжиріли, розледачіли. Ніякого сорому не знають (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 724.

Розледащіти, щію, єш, гл. = Розледачитися. Швидко чоловік розледащів. Кв. II. 298.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 47.