РОЗКУЙОВДЖЕНИЙ

РОЗКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкуйо́вдити. Вона сміялась, розкуйовджене вітром біле волосся надавало їй схожості з кульбабою (Цюпа, Краяни, 1971, 161); Галстук у нього зав’язаний косо, волосся наче навмисне розкуйовджене, а ліва рука демонстративно засунута в кишеню штанів (Вільде, Сестри.., 1958, 465).

2. у знач. прикм. Безладно розтріпаний, розпатланий (про волосся). Повний місяць освічував бліде обличчя з тонким чорним вусом, широко розкриті, блискучі очі та розкуйовджене волосся (Коцюб., І, 1955, 25); Чорний, аж синюватий, розкуйовджений чуб упав кучерями на лоб… (Коп., Тв., 1955, 168); Він без угаву править теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, III, 1959, 54); // З розтріпаним, розпатланим волоссям. Невеликі віконця завішані фіранками, на яких вирізьблюються зсередини розкуйовджені голови (Шиян, Баланда, 1957, 83); Яків Сажнєв, розкуйовджений, з мокрим волоссям, яке падало на обличчя, часто нахилявся і випрямлявся, подаючи снаряди (Ткач, Крута хвиля, 1954, 161); Голова бандита волохатилась чорною баранячою кучмою і розкуйовдженою бородою (Речм., Весн. грози, 1961, 54); // розм. Розбитий, розсмиканий. Розкуйовджений сніп; *Образно. Лише прив’ялений моріжок.. та розкуйовджені нитки з куделі бабиного літа нагадували про початок осені (Дмит., Обпалені.., 1962, 160).

3. у знач. прикм. Який має вигляд окремих пасом або клаптів (про хмари, туман і т. ін.). Десь опівночі на якусь годину стишився вітер, вляглася заметіль і крізь розкуйовджені хмари глянули на землю мерехтливі зорі (Цюпа, Грози.., 1961, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 719.