РОЗКОРІНЮВАТИСЯ

РОЗКОРІ́НЮВАТИСЯ, юється і РОЗКОРЕНЯ́ТИСЯ, РОЗКОРІНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., РОЗКОРЕНИ́ТИСЯ і РОЗКОРІНИ́ТИСЯ, и́ться, док.

1. Пускати коріння в різні боки. Розкорінюється дуб та на всі боки (Тич., І, 1957, 214); Вонюча бузина розкорінялася-розплоджувалася на волі (Мирний, IV, 1955, 205); — Де вже розкорениться [хрін], то й посіяти за ним доброго нічого не можна (Вовчок, І, 1955, 184); *Образно. Лице її спалахнуло — мигнула блискавка, що розкоренилась над полями (Гуц., Скупана.., 1965, 21); // перен. Кількісно розростатися (звичайно про рід). А рід же то [Польських] розкоренився — великий та дужий! (Мирний, І, 1949, 205).

2. перен. Поширюватися, закріплятися в чому-небудь. Лірика такого медитативно-розповідного роду, часом з густою домішкою живописного «жанру», проходить через.. поезію [М. Рильського], починаючи від.. вірша «Перед весною» і особливо буйно розкорінюючись о 40 — 50 — 60-ті роки (Не ілюстрація.., 1967, 115); // Зміцнювати своє становище. Архієреїв розіслали по селах, бо штунда почала всюди розповсюджуватись і розкоренятись (Н.-Лев., IV, 1956, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 708.