РОЗКОЛИХУВАТИСЯ

РОЗКОЛИ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗКОЛИХА́ТИСЯ, розколишу́ся, розколи́шешся і рідко розколиха́юся, розколиха́єшся і рідше РОЗКОЛИСА́ТИСЯ, розколишу́ся, розколи́шешся і рідко розколиса́юся, розколиса́єшся, док.

1. Починати сильно колихатися. Знічев’я Роберт задивився.., Як павук на тій нитці спускався, Розколихувавсь потім на ній, Щоб її до стіни причепити (Л. Укр., І, 1951, 356); Є потиск рук — на пісню схожий він, Яку би так хотілось розпочати… Здається, десь розколихався дзвін й, не задзвонивши, мусить замовкати (Брат., Грудка.., 1962, 112).

2. перен. Сповнюватися тривогою, хвилюванням. Стогнала [Катерина] тихим стогоном, як горличка ранена, і безміром печалі розколихувалася, як бурею (Хотк., II, 1966, 91); // Виходити із стану байдужості, замріяності, заціпеніння і т. ін.; приступати до дії. От і розколихались наші дівчата: вийшла пара, а там друга, пішли у дрібушки (Кв.-Осн., II, 1956, 30).

3. тільки недок. Пас. до розколи́хувати 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 706.