РОЗКОВАНИЙ

РОЗКО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкува́ти. Впали турки. Розковані вже невільники. Галера заворушилась і попливла в лиман (Н.-Лев., III, 1956, 307); Заходять з ним [негром] лінчовані, під поглядами лютими, І ті, що вже розковані, і ті, що куті путами (Мал., Листи.., 1961, 63); //у знач. прикм. Коні рвалися на кручі, І вода із них стікала Голубими дзеркалами До розкованих копит (Мал., II, 1948, 41).

2. у знач. прикм. Який звільнився від кайданів; // перен. Який звільнився від залежності, неволі, рабства. Він поруч сонця стане — Амірані, Розкований, побідний Прометей (Бажан, Вибр., 1940, 181); Із башт озореного Кремля Гримить «Інтернаціонал» Сім’ї розкованих народів (Рильський, II, 1960, 107).

3. у знач. прикм., перен. На якому розтанув сніг, лід (про землю, водну поверхню). Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима, і повіє теплий вітер над розкованим Дніпром (Сос., Щоб сади.., 1947, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 704.