РОЗКИСАТИ

РОЗКИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗКИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Під дією води, вологи або тепла ставати м’яким, грузьким, перетворюватися на кисіль, місиво. Сліпуче квітневе сонце вигрівало сходи, земля розбухала, розкисала (Горд., Дівчина.., 1954, 17); Після щедрих дощів дороги розкисли (Кочура, Зол. грамота, 1960, 378); // Насичуючись вологою, розбухати. Коли нарешті Ігор добився до озера, він був уже босоніж, бо сандалики розкисли, і їх довелося покинути (Донч., IV, 1957, 32).

2. перен., розм. Внаслідок чого-небудь набувати розслабленого стану, ставати млявим. [Коваль:] Не та вже моя сила, зовсім розкис… втомився… (Кроп., V, 1959, 13); Елеонора Степанівна кепкувала з нього: — Ех ти, стара шкапина! Випив — і вже розкис (Збан., Малин. дзвін, 1958, 23); У кімнаті було душно, Ігор Пантелійович зовсім розкис (Дмит., Наречена, 1959, 83); // Втрачати волю, витримку, бажання діяти. Ольга Коршунова стояла в шерензі, бліда, зосереджена, сповнена єдиного бажання не дати собі розкиснути, а, навпаки, підтягнутися й працювати на повну силу (Собко, Стадіон, 1954, 209); // Піддаватися сентиментальному настрою; розчулюватися. На очі наверталися сльози, але трималась [Леся], не плакала: адже соромно розкисати в години скрути (М. Ол., Леся, 1960, 65); Він комуніст і не має права розкисати, піддаватися чарам бодай найкращої жінки в світі (Збан., Сеспель, 1961, 172); Макар Іванович цілком розкис. Він дякував за честь, запевняв у свому патріотизмі, розводився над браком інтелігенції української (Коцюб., І, 1955, 167); Стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою. «Ну, так я зовсім розкисну,— усміхнувся Дорош.— Мені потрібне тверде серце» (Тют., Вир, 1964, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 697.