РОЗКАРЯЧУВАТИСЯ

РОЗКАРЯ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗКАРЯ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Розкарячувати свої ноги; сидіти або стояти, розкарячивши ноги. Він одсахнувся від Тюхи і різко обернувся, щоб утікати в другий бік, а там, розставивши руки, наче збирався ловити півня, розкарячувався веселий Ситник, спливаючи потом торжества і вдоволення (Загреб., Диво, 1968, 72); Містер вхопив фотоапарат, розкарячився і почав знімати (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 133); * Образно. Нарешті дорогу нам перетяв невисокий перевал, на якому розкарячилось кілька кривобоких яличок (Мур., Бук. повість, 1959, 281); // Незграбно вигинаючись, розчепірювати пальці (про руку). Враз блиснула.. висока лампа на вартівні й на стелі задрижав гострий відбиток грат решітчастих, немов чорна рука розкарячилась (Козл., Пов. і опов., 1949, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 690.