РОЗКАРЯКА

РОЗКАРЯ́КА, и, ж., розм.

1. Що-небудь незграбно вигнуте, розчепірене. Летіть, орли, нещадні і могучі, На рать їх риньте з голубої кручі І розкаряки свастики павучі Розтоптуйте, розчавлюйте упень! (Бажан, І, 1946, 118); Вербовий корч майже не тримався на воді. Але те не злякало Фреда. Він десь роздобув зручного кілка і тепер, навертівши штани й сорочку па голову, мов турок чалму, сміливо всівся в розкаряці (Збан., Курил. о-ви, 1963, 74).

2. Дерево з вигнутим розгалуженням у верхній частині короткого стовбура.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 689.