РОЗДВОЮВАТИ

РОЗДВО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДВО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех.

1. Ділити на дві частини, роз’єднувати надвоє. Уже щуку обскребла і роздвоїла (Сл. Гр.); Ружинський уже встиг прорватися всередину й роздвоїв табір (Ле, Наливайко, 1956, 333).

2. перен. Позбавляти цілісності (почуття, ставлення, погляд); приводити до стану внутрішнього розладу. [Ольга:] Мені добре у моєї нені, навіщо ж мені ще й друга? Я всім серцем кохаю мою неню, то чи зможу ж його роздвоїти? (Кроп., V, 1959, 129); Як клином, ця звістка роздвоїла страйкарів (Головко, II, 1957, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 663.

Роздвоювати, двоюю, єш, сов. в. роздвоїти, двою, їш, гл. Раздваивать, раздвоить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 41.