РОЗГІН

РОЗГІ́Н, го́ну, ч.

1. Дія за знач. розігна́ти, розганя́ти 1. Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику, змінивши шаблю на рало (Добр., Очак. розмир, 1965, 35).

2. Рух з постійно збільшуваною швидкістю. Апарат цей здіймається стрімко вгору, йому не потрібно місця для розгону (Донч., І, 1956, 73); Верталися в вінках, в піснях, в ігрі, в розгоні, Павло поперед всіх стрибав (Бажан, Політ.., 1964, 15); // Швидкість, набута ким-, чим-небудь внаслідок такого руху. Чув [Владко], що сила, яка гнала його переможно наперед, нагло втишується, що розгін слабне (Фр., VI, 1951, 317); // Відстань, потрібна для набуття відповідної швидкості. Відвівши далеко назад косу, щоб, значить, був розгін, махнув [Павло] нею по траві (Тют., Вир, 1964, 249); * Образно. Душа бажає розгону, й дедалі зростає рух (Коцюб., II, 1955, 132).

◊ Бра́ти (взя́ти і т. ін.) розгі́н; Набира́ти розго́ну — починати щораз швидше рухатися; розганятися. Поїзд, беручи розгін, мчить та й мчить весняними степами (Коз., Листи.., 1967, 314); Нечипір натягнув віжки, застояні коні весело взяли розгін з місця (Рибак, Помилка.., 1956, 165); З розго́ну: а) на повній швидкості. Семен з розгону шубовснув у воду (Гр., Без хліба, 1957, 46); Човен з розгону ткнувся в золотаву обмілину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 56); б) щосили. Він з розгону вдарив Аніфата, і той, спотикаючись, заорав носом у пісок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 84).

3. Відстань від одного пункту до іншого. Всього розгону туди й назад буде мало не з верству (Свидн., Люборацькі, 1955, 95).

4. спец. Розпліскування шматка металу в поперечному напрямку.

5. спец. Послідовна повторна перегонка рідини, сумішей. Розгін масел, дьогтю і т. ін.

$ У (в) розгі́н — від середини до країв. Савка й Бортняк орють в розгін (Бабляк, Літопис.., 1961, 7); У (в) розго́ні (розго́нах) хто, що — хто-, що-небудь посланий, відряджений кудись. Жаль, що ви не застали «Волги», розмальованої акуратними шашечками: таксі — в розгоні! (Зар., На.. світі, 1967, 13); Батько зараз забіг на хвилинку додому і справді єсть, а не гасає в своїх вічних розгонах (Гончар, Тронка, 1963, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 648.

Розгін, го́ну, м.

1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Канев. у. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. Чуб.

2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Мир. Пов. II. 60. Зо всього розгону рів перескочив. Дождавсь і зо всього розгона вліпив такого макогона, що пан Талес шкереберть став. Котл. Ен. Ла веретені осаджене грубе деревяне колесо, що служить до розгону. Шух. 1. 258.

3) Распоръ, распорка для удерживанія двухъ предметовъ врозь. Шух. І. 150.

4) Орати у розгін. Пахать отъ средины къ краямъ. Канев. у.

5) Дзвонити у розгона. Звонить, раскачивая весь колоколъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 38.