РОЗГУЛЬНИЙ

РОЗГУ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Нічим не стримуваний у дії, вияві (про явища природи). Розгульний вітер ворушив білі шовкові коси ковили, і вони то виринали, то зникали серед рудого травостою (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); Над донецькими степами.. мела розгульна віхола (Собко, Звич. життя, 1957, 66).

2. Сповнений розгулу (у 2 знач.). Перед кінцем захочеш оглянути його [життя] — розгульне і солодке, зітхаючи оглянешся на свою молодість, і лежатиме вона перед тобою у всій красі (Ю. Янов., І, 1958, 170); Вранці поручник почував себе, як після розгульної ночі, немов його вчора нагодували ляпанцями (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 189); // Який супроводжує розгул. Пропили її [Дарину] за дукача Плачинду, пропили зі сміхом, спочатку під сумні, а потім під розгульні сороміцькі пісні захмелілих.. куркулих (Стельмах, І, 1962, 320).

3. На якому можна розгулятися. Притихне, спустіє незабаром Каховка, все літо кунятиме над Дніпром, ждучи осені, ждучи нового розгульного ярмарку… (Гончар, Таврія, 1952, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 661.