РОЗГУБЛЮВАТИСЯ

РОЗГУ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗГУБИ́ТИСЯ, гублю́ся, гу́бишся; мн. розгу́бляться; док.

1. Пропадати, губитися ненароком через чиюсь неуважність або від страху (про все або багато чого-небудь). Заржавіла січова рушниця, злігся порох, розгубилося креміння (Мирний, І, 1949, 180); Як що буде з пошти, складай, щоб не розгубилося (Коцюб., III, 1956, 319); *Образно. Давно вже вийшли вони з лагідних юнацьких літ у сувору черству мужність. Багато прекрасних людяних поривань розгубилось і позабулось на життєвих дорогах (Довж., І, 1958, 437).

2. тільки док., розм. Розминутися один з одним, згубити один одного. Ускочив [Щур] у гурт, оддихається, піт витирає. — А я вже думав, що розгубився з своєю Оксаною (Вас., І, 1959, 233); Матвій ласкаво пригорнув жінку. — Розгубилися ми, Маріє, але знайшлися… (Ірчан, II, 1958, 313); Ліда восени збиралась на курси зоотехніків у Київ, і, щоб не розгубитись їм у білому світі, молодята твердо вирішили оформити свій шлюб (Дмит., Наречена, 1959, 197); // Зникнути, пропасти кудись (про всіх або багатьох). Оглянулась я, а Хаброні десь вже нема; Марти нема, й Мотрі нема, й Хіврі нема; усі чисто десь розгубились (Н.-Лев., III, 1956, 258); А до діда притупали спогади-спогади… Дочка десь і в нього ж отака.. І син.. Так десь і розгубилися (Головко, І, 1957, 210).

3. розм., рідко. Те саме, що розгу́блювати 1, 4. А я на їх задививсь та з волами розгубивсь (Сл. Гр.); *Образно. Тінь довшала, темнішала; високе дерево наче збігалося докупи, щоб не розгубитися за ніч (Мирний, III, 1954, 260).

4. перен. Втрачати спокій, холоднокровність, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому і т. ін. Іванко завжди розгублювався, коли зустрічався з Роксаною (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 55); Уживав [Начко] найбільших зусиль, щоб бути перед нею вільним, веселим і не розгубитись (Фр., VI, 1951, 241); Побачивши П’ятницю, я спочатку розгубився: показувати йому чайку чи не показувати? (Збан., Мор. чайка, 1959, 70).

5. тільки недок. Пас. до розгу́блювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 659.

Розгублюватися, лююся, єшся, сов. в. розгубитися, блюся, бишся, гл. Растеривать, растерять вещи, растеряться. Розгубивсь, як швець з копиллям. Ном. № 6621. А я на їх задививсь та з волами розгубивсь. Мил. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 40.