РОЗВЕСЕЛЯТИ

РОЗВЕСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗВЕСЕЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док., перех. Робити кого-небудь веселим, радісним; викликати у когось веселий, радісний настрій. Комунівський голова.. голосніш од усіх співав, високо тримав голову, картав недбалих, підтримував кволих, розвеселяв сумних (Ю. Янов., II, 1954, 156); Помітивши пригнічений настрій хлопця, батько намагався його розвеселити (Добр., Ол. солдатики, 1961, 5); // Викликати у кого-небудь сміх; смішити когось. Вміла [Стаха] орудувати сміхом не гірше, ніж яка-небудь красуня очима. Могла тим своїм сміхом розвеселити людину до сліз і довести до сказу (Вільде, Сестри.., 1958, 378); // Створювати приємне враження для очей, зору. Мотря стояла коло мисника й з місця не рушила та все дивилась у піч, де тлів жар у попелі, неначе хотіла розвеселить свої очі веселим вогнем (Н.-Лев., II, 1956, 287); // Сповнювати веселощами, радістю. — Ти молоденька, то й хату нашу розвеселиш і внучечку мою втішиш (Вовчок, І, 1955, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 628.

Розвеселяти, ля́ю, єш, сов. в. розвеселити, лю́, лиш, гл. Развеселять, развеселить. Мет. 80. Мил. 221. Ох заболіла в мене головонька, шо нікому розвеселити. Чуб. V. 223. Ані я сплю, ані лежу, туги на серденьку не розвеселю. Чуб. V. 346.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 34.