РОЗБУЯЛИЙ

РОЗБУЯ́ЛИЙ, а, е.

1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). Б’ють почуття в мені, нестримні, розбуялі. Тріпочуть і дзвенять: — Летім немов стріла! У море життьове рушаймо (Зеров, Вибр., 1966, 438); Нехай гроза, хай вітри розбуялі, — Живе в нас чеська музика в серцях, Ми за нею йдемо — уперед, все далі! (Рильський, Наша сила, 1952, 101).

2. Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Розбуялі хвилі.

3. Який пишно розрісся. Перед нами одкривався простір вересневих полів, вкритих вигорілою стернею, сивими качанами розбухлої капусти по неглибоких видолинках (Перв., Материн.. хліб, 1960, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 620.