РОЗБУХАТИ

РОЗБУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗБУ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. розбу́х, ла, ло; док. 1. Збільшуватися в об’ємі від води, наповнюватися водою. Восени річка розбухає від дощів, по весні — від талого снігу, і тоді каламутна течія стає швидкою, розмиваючи нетвердий грунт берегів (Шиян, Магістраль, 1934, 14); Несамовиті гривасті потоки.. розбухали з кожною годиною (Гончар, III, 1959, 306); // Насичуватися, просякати вологою. Сліпуче квітневе сонце вигрівало сходи, земля розбухала, розкисала (Горд., Дівчина.., 1954, 17); // Збільшуватися від наповнення соками (про бруньки, зерно). Зерно розбухло, набралося соку. Зладили сівалки, щоб густіше сипалося зерно (Горд., Дівчина.., 1954, 127); // Розширюватися, набухати від надмірного припливу крові, молока і т. ін. Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (Ірчан, II, 1958, 104); // перен., розм. Розтягуватися від збільшення вмісту чого-небудь. Минали дні, портфель розбухав все дужче, а коли вже його не можна було застебнути, Карпо викладав усі папери до шухляди (Шиян, Баланда, 1957, 147).

2. розм. Ставати повним, товстим, одутлим (про людину); // Розпухати, набрякати (про частини тіла, органи людини). — Хоч лайте, хоч не лайте, а печінку бережіть, бо розбухне вона, мов калитка ваша (Стельмах, І, 1962, 26); Насилу Івасик одчепив од пальця рака.. А у Тарасика палець розбух, кров з його капає (Коцюб., І, 1955, 469); Очерет ріже ноги, п’яту ось пробив [Гнат], бруду набилося, горить, рве, п’ята розбухла, на землю ступить ніяк (Горд., II, 1959, 205).

◊ Голова́ розбуха́є від чого — про відчуття розумової втоми від надмірної роботи, турбот, галасу і т. ін. Завжди так: серце вогнем любові горить, а голова від романсів розбухає (Ткач, Жди.., 1959, 9).

3. перен., розм. Надмірно збільшуватися, розростатися. Американський монополістичний капітал, що розбух на дріжджах воєнних прибутків і гонки озброєнь, захопив найважливіші джерела сировини, ринки збуту (Програма КПРС, 1961, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 619.