РОЗБРІД

РО́ЗБРІД, роду, ч.

1. Непогодженість у чому-небудь; розлад. — Аби, свашко, була згода у сімействі та любов… Бо коли цього не буде та вкинуться чвари й розбрід, тоді ніяким сріблом уже не переважите (Кучер, Трудна любов, 1960, 45).

2. Дія за знач. розбрести́ся, розбріда́тися 1. Почався розбрід серед партій. Розбрід і розвал переживала партія есерів [після революції 1905 р.] (Іст. УРСР, І, 1953, 630).

◊ [Бу́ти] в розбро́ді — перебувати в різних місцях. [Пархім:] Взагалі ж наших товаришів зовсім мало зосталось дома, всі в розброді, а вони в селі потрібні (Кроп., IV, 1959, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 616.