РОЗ'ЇЖДЖАТИ

РОЗ’ЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і діал. РОЗ’ЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок. Здійснювати поїздки по різних місцях. День у день понад морем, в безкраїх просторах роз’їжджають кінні пікети, охороняють від дредноутів степ (Гончар, II, 1959, 72); В рік я місяців по п’ять Роз’їжджаю в гості (С. Ол., Вибр., 1959, 127); По довгих вулицях Багви роз’їздили.. вершники (Епік, Тв., 1958, 209); // чим, у (в) чому. Здійснювати поїздки певним видом транспорту. І руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами роз’їжджають (Кв.-Осн., II, 1956, 240); Добре тепер знає Лукія святих. Георгія-побідоносця, який перемагає змія, Іллю-пророка, який у вогняній колісниці роз’їздить небом (Донч., III, 1956, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 687.