РОЖЕН

РОЖЕ́Н, жна́, ч.

1. Довга палиця з загостреним кінцем. Штрикали рожнами в ожеред соломи, в полову в клуні. Тихін ходив мовчки за людьми по подвір’ю. — Та що ж таке трапилось? — Кооператив обікрадено сю ніч (Головко, II, 1957, 155); — Пам’ятає пан.. Гната, що на великого звіра не боявся з рожном ходити? (Ле, Хмельницький, І, 1957, 153); З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (Гончар, II, 1959, 250); // Гострий кілок у санях. Артем накинув на рожен віжки, вийняв з кишені посвідку, подав гайдамаці (Головко, II, 1957, 640); Він вискакує з хати.., з ходу чіпляється за рожен економських санок, але одразу схоплює батога по плечах (Стельмах, І, 1962, 215).

2. Металевий прут, на який настромлюють м’ясо, рибу для смаження на вогні. При огнищі сидів старий-престарий дід з білою, як молоко, до пояса, бородою і сушив при огні нашпиляну на рожнах рибу (Фр., IV, 1950, 175); — Поїдеш зі мною сьогодні? — Куди? — вона не повернулася до нього, так само пильно дивилася на вогонь, ворушила рожни, на яких смажилася оленина (Загреб., Диво, 1968, 247).

◊ Лі́зти (полі́зти, іти́, пе́рти і т. ін.) на роже́н — чинити, діяти ризиковане, наперед знаючи про можливу невдачу, поразку. — Я не боюся, Дмитре Захаровичу. За праве діло і вмерти не страшно. — Воно-то так, але навіщо на рожен лізти? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 198); Тепер уже йому зовсім не давали ні малювати, ні взагалі спокою. Одірваний від того, чим жив, зацькований, він ішов просто на рожен. Одного разу ми ледве встигли оточити його в кар’єрі і вчасно вирвати з ослабілих рук залізну кирку, яку він збирався загнати в голову рудому Цункерові (Коз., Гарячі руки, 1960, 78); Полковник підійшов до убитих, зняв шапку, похиливши голову. — Великі втрати. А могло ж їх і не бути… Видно, на рожен полізли… (Кучер, Голод, 1961, 136); Лі́зти (пе́рти) про́ти рожна́ — домагатися свого всупереч волі, бажанню кого-небудь набагато сильнішого; іти наперекір. Так, все життя він лізтиме проти рожна, буде обстоювати те, у що вірить (Мур., Свіже повітря.., 1962, 188); [Хіба́] рожна́ захоті́в (хо́чеш і т. ін.)?; А рожна́ не хо́чеш (не хоч і т. ін.)? — чого ще захотів (хочеш і т. ін.)? — Чи я ж тобі та не годила? Хіба ріжна [рожна] ти захотів? (Котл., І, 1952, 83); — Ой, хочу ласощів!.. — А рожна не хоч? А трясці та болячки? (Кв.-Осн., II, 1956, 474); Хіба́ що рожна́ [тре́ба (не вистача́є)] — уживається для підкреслення повного добробуту, достатку, благополуччя в житті людини. Здавалося, чого ще треба старому, неграмотному сліпцеві, який був жебраком і всякого лиха зазнав, а тепер став заможним? Хіба що рожна! (Бурл., О. Вересай, 1959, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 600.

Рожен, жна, м.

1) Вертелъ. Єдин тримає печеню, а другий рожен. Ном. № 13199.

2) Роженъ, заостренный колъ (въ простыхъ саняхъ и пр.). Г. Барв. 323. Ой хто ж мене та не любить, рожен йому в серце. Чуб. V. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 29.