РОДИМЕЦЬ

РОДИ́МЕЦЬ, мця, ч., розм. Приступ хвороби у маленьких дітей, вагітних та породіль, який супроводжується корчами і втратою свідомості. Уходжу, коли дитина лежить на полу, та так в’ється, так б’ється та кричить, немов на йому, не доводь господи! родимець… (Мирний, І, 1949, 282); Пусти!.. Чи бач, як пан Рябка почастував? Коли б йому язик родимець одібрав, Щоб він замість Рябка довіку мав гарчати, А наш Рябко щоб сів за нього в карти грати! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 57); — Бодай їх родимець змалечку побив був, як отак хліборобити! — Огир аж одкинувся на спинку стільця (Головко, II, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 593.

Родимець, мця, м. Болѣзнь: параличъ. Чуб. І. 111. Шевч. 307. Алв. 20. Щоб тебе родимець побив. Ном. № 3729. Коли б йому язик родимець одібрав. Г. Арт. (О. 1861. III. 87).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 28.

роди́мець — приступ хвороби у маленьких дітей, вагітних та поро­діль, який супроводжується корча­ми і втратою свідомості; також на­родна назва паралічу; лаючи, про­клинають: «Щоб тебе родимецьпобив!»; у П. Гулака-Артемовського: «Коли б йому язик роди­мець одібрав!».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 503-504.