РОБІТКА

РОБІ́ТКА, и, ж., зневажл. Те саме, що робо́та 1, 3, 7. Стер [німець] напис, змив його з паркана — і сліду не зосталось. — Пропала твоя робітка, Сашко, — сказав Тимко Квасоля (Донч., VI, 1957, 245); // Зменш.-пестл. до робо́та 1, 3, 7. Мова інженерова дедалі Ставала все інтимніша й тихіша: — Ми тут Сулі, голубці вашій сивій, Малесеньку робітку загадаєм.. Нехай турбіни обертає нам (Вирган, В розп. літа, 1959, 223); — Є робітка. Підеш? — Що? — насторожився Юра. — Розвантажувати вагони на станції. Підзаробимо грошенят (Дор., Не повтори.., 1968, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 585.

Робітка, ки, ж. Ум. отъ робота.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 26.