РИМАР

РИ́МАР, я, ч., розм., рідко. Те саме, що ли́мар. У XVI-XVII ст. у місті буйно розквітали всілякі ремесла. На кожному кроці можна було здибати чинбаря, римаря, стельмаха, броваря, коваля, бублейника, кравця і т. ін. (Нар. тв. та етн., 2, 1969, 96); Римар вносить шмат сириці і сідає при вікні (Стельмах, V, 1963, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 535.

ри́мар див. ли́мар.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 499.