РИЗА

РИ́ЗА, и, ж.

1. церк. Верхнє вбрання священика, яке вдягається під час богослужіння. Благочинний надів ризи й почав читати молитви (Н.-Лев., III, 1956, 110); Січовий панотець Микита нашвидку, підтикавши ризи, з-під яких видно було добрячу козацьку шаблю, окропив святою водою козацькі лави (Кач., Вибр., 1947, 214); Молоденький священик, призначений в Раїм на парафію, одягнув ризу, і почалася похоронна відправа (Тулуб, В степу.., 1964, 257); * У порівн. Черкне хто сірник, — і на мить виткнеться з пітьми з десяток сірих облич, здригнеться молочний туман і заграє, як риза в церкві, жовта осіння галузка (Коцюб., II, 1955, 71).

2. Парадний одяг царів. А він собі [цар Давид], узявшись в боки,.. В червленій ризі похожає [походжає] (Шевч., II, 1963, 91).

3. Металеве покриття, оздоблення на іконах, що залишає відкритими лише зображення обличчя та рук; оклад. Ганна Федорівна послала його молодій образок в срібній позолоченій ризі (Вовчок, Вибр., 1937, 117); В церкві було темно й сумно; одна лише лампадка миготіла перед образом пречистої матері,.. граючи блищиками на срібній ризі (Стар., Облога.., 1961, 66).

4. заст., поет. Взагалі одяг. Їхала [Катерина] селом серед святочно вбраних людей, їхала на велике посміховище, а людям хотілося на коліна падати, мовби мадонну на осляті побачили в ризах срібносніжних (Хотк., II, 1966, 258); * Образно. День уже гас. Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві з золотом ризи (Коцюб., II, 1955, 319); Верби жовтіли і слали на блакить води золоті ризи (Тют., Вир, 1964, 452).

◊ Напи́тися (допи́тися) до [поло́ження] самі́сіньких риз — дуже сильно, до непритомності сп’яніти. Хіба ж він знав, що вчитель такий благородний чоловік? Сьогодні ж, сьогодні піде з ним на мирову і нап’ється до самісіньких риз (Стельмах, Хліб.., 1959, 508); Напої́ти до поло́ження [самі́сіньких] риз — довести кого-небудь до дуже сильного сп’яніння. Вважають [заможні міщани] гріхом не покласти певним способом куті на стіл і майже на кожний день року мають такі обов’язкові обряди двовірного походження, аж до обов’язку напоїти на поминках дяка до положення риз (Драг., І, 1970, 293).

5. розм. Смуга землі. Зашуміло на вдовиній ризі, задзвеніло. Весело й шумко почалася праця (Вас., II, 1959, 170).

6. діал. Спеціальне пристосування у вигляді дерев’яного жолоба, яким гуцульські лісоруби спускають з гори вниз зрубані дерева. Від того джерела директор казав вибудувати спуст (ризу) аж просто на фабричне подвір’я (Фр., І, 1955, 367).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 532.

Риза, зи, ж.

1) Риза, одежда священнослужителей. Чуб. І. 5, 85. Коли не піп, то не микайся в ризи. Ном. № 9571.

2) Попови ризи. Родъ писанки. КС. 1891. VI. 371.

3) = Різа.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 16.

ри́за —

1) верхнє вбрання свяще­ника, яке вдягають під час бого­служіння. Коли не піп, то не микай­ся в ризи (М. Номис);

2) попо́ві ри́зи — рід писанки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 499.