РЕЧИТАТИВНИЙ

РЕЧИТАТИ́ВНИЙ, а, е, муз. Прикм. до речитати́в 1. Високий ступінь розвитку речитативної поезії виявляють українські народні думи (Муз. праці, 1970, 262); З погляду інтонаційного складу, речитативного характеру мелодій до українських дуже близькі словацькі варіанти (Нар. тв. та етн., 3, 1966, 27); // Власт. речитативу. Уривки партії Марусі Богуславки написано цілком у вільній речитативній манері, з дуже скупим оркестровим супроводом (Укр. клас. опера, 1957, 161); Порожня сцена, темінь. Промені двох прожекторів. Речитативну мелодію починає оркестр. Гобої м’яко тремтять, їх підтримують кларнети (Ю. Янов., II, 1958, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 523.