РЕТЯЗЬ

РЕ́ТЯЗЬ, я, ч., заст. Ланцюг. [Гордій:] Прийшов, а хазяїн як почав мене ретязем катувать… Ось як списав спину. (Підніма сорочку і показує) (Кроп., IV, 1959, 333); Сивоок лише тепер зміг запримітити, що срібне перехрестя почеплене було в чужинця за шию на довгім тонкім, теж, певно, срібнім ретязі (Загреб., Диво, 1968, 46); // тільки мн. Кайдани. Скажи, пташино: ти літала Через моря, лани, ліси, — Чи то ж уваги не звертала На край чудовної краси: Де стільки років люд нещасний У тяжких ретязях кона (Граб., І, 1959, 263); // діал. Залізний засув. Як проїздили край двора, То бачили, як пан запер На ретязь браму (Фр., X, 1954, 327).

◊ Увірва́вся ре́тязь — кінчилось терпіння. [Анна:] Я тому замкнулася в твердиню неприступну, щоб не посмів ніхто сказать: «ба, звісно, зраділа вдівонька, — ввірвався ретязь!» (Л. Укр., III, 1952, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 517.

ре́тязь (зменшені — ретязьо́к, ретязо́к) — стара назва ланцюга, а також кайданів; «великі срібні ре­тязі» в старій Україні служили прикрасами для людей і коней. Ведмідь на ретязі товсто реве (М. Номис); Не рвися, як собака на ретязі (М. Номис); Стільки років люд нещасний У тяжких ретязях коші (П. Грабовський); фразеоло­гізм: увірва́вся ре́тязь — скінчило­ся терпіння.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 497.