РЕВНИЙ

РЕ́ВНИЙ, а, е.

1. Дуже ретельний, старанний у чому-небудь. В Москву тебе послав рідний колгосп, як доброго та ревного хлібороба (Цюпа, Три явори, 1958, 104); У ділі ж ми ревні, Лиш тіль грубуваті (Ус., Листя.., 1956, 170); Отож, мерщій відсіль — Барбос цей з ревних І відданих до смерті сторожів (Перв., II, 1958, 89); // Який відзначається ретельністю, старанністю. Красивий, спритний і хтивий лакуза за ревну службу був пожалуваний самою царицею патентом на чин сухопутного прапорщика (Стельмах, І, 1962, 15); — Материні піклування ревні теж іноді бувають не дуже розумними, — критично говорив дід Живиця (Вол., Дні.., 1958, 122).

2. Дуже щирий, зворушливий. Пісні були сумні, прості і ревні, аж краяли серце (Коцюб., II, 1955, 315); Вона, переборовши на схилі своїх літ численні земні спокуси, цілком віддалася нині ревній каятьбі і молитвам (Гончар, Таврія, 1952, 131).

3. Пройнятий гіркотою, сумом, болем; гіркий, сумний, болісний. Тоді напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща, лихая і невмолимая (Вовчок, VI, 1956, 252); Софта зітхнув. У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм (Коцюб., І, 1955, 293); З хати невиразно чути було ревне тужіння, наче по мертвому (Головко, II, 1957, 319); Впала [Дзвінка] йому на груди і забилась в ревному плачі (Гжицький, Опришки, 1962, 239).

4. розм. Дуже рясний, густий. Пан Білінський, скулившися і притуливши лице до лавки, плакав ревними сльозами (Фр., IV, 1950, 237); Стояла осінь. Що може бути кращого за цю пору в Карпатах, як ще тумани не позатягували гори, як ще не пустилися ревні дощі, як ще тепло, сухо, а в садах і на нивах вродило!.. (Турч., Зорі.., 1950, 61).

5. рідко. Те саме, що ревни́вий 1, 2. І з-під вій зирнуть вони [очі] Мені лагідно — І на серці ревному Стане радісно (Стар., Поет. тв., 1958, 133); З лікарні з’являється Уляна,.. кидає ревний погляд на Макогона, який захоплений розмовою з Людою (Голов., Драми, 1958, 200); Юрій до найменших дрібниць оглянув машину. Він перевірив усе ревним хазяйським оком (Собко, Зоряні крила, 1950, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 472.

Ревний, а, е.

1) Горькій, горестный. МВ. (О. 1852. III. 66). Ревні сльози. ЗОЮР. II. 296. Плачем ревним я заплакав. К. Псал. 36.

2) Искренній, задушевный, трогательный. Вислухай, Боже, ревну молитву. К. Псал. 138. Набравшись ізмалку всього, чим живе й дише селянин, він (Шевченко) підняв прості хатні розмови до високої пісні і разом зробив із них ревну, сердечну лірику і величний епос. К. (Хата).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 9.