РЕВИЩЕ

РЕ́ВИЩЕ, а, с., розм.

1. Дуже гучний, протяжливий крик тварини, тварин. Другого дня тваринне ревище сполохало все село (Юхвід, Оля, 1959, 115); // Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей. Галас нагорі, на трибунах [стадіону], усе наростав і до початку змагань обернувся на справжнє ревище (Собко, Стадіон, 1954, 135); Білява Лорхен.. танцювала на столі поміж пляшок під п’яне ревище очманілої гестапівської компанії (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62); // перен. Дуже сильний шум, гуркіт, схожий на протяжливий крик тварин. Із ревищем вихор на ниву наскочив (Манж., Тв., 1955, 56); Постріли й вибухи зачастішали і злилися в несамовите ревище (Добр., Очак. розмир, 1965, 168); Тут листям дубовим встеляли Солдати постелі свої, Несли наше щастя, надію Крізь ревище битви і дим… (Шпорта, Вибр., 1958, 330); Говорив-говорив [Валер’ян], а потім як ухопив трубу, як підняв ревище серед ночі! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 172).

2. Дуже голосний плач. [Грицько:] От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла? (Мирний, V, 1955, 250); — Прийшов [управитель] і почав піддобрюватися цукерками до голодних дітей. Та я його швидко спровадила і цукерки ті за ним услід повикидала. Таке ревище з-за цього в хаті стояло, що не доведи господи, — і Василина сама заголосила, припавши головою до плеча Марії (Стельмах, І, 1962, 518).

3. рідко. Місце забою рогатої худоби. [Жірондист:] Огиди, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі (Л. Укр., II, 1951, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 470.

Ревище, ща, с.

1) Сильный ревъ. Як ускочив вовк у череду, а вона як спинить ревище. Лебед. у.

2) Мѣсто, гдѣ ревуть коровы, волы, чуя кровь скотины. Буяють мов на ревищі бики. К. Пс. 89. Заревів Марко, як віл на ревищі. Стор. МПр. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 9.