РАХУВАТИ

РАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку). Санітар.. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п’ять, шість… Відраховував секунди (Трубл., І, 1955, 47); — Рахую до трьох, — сказав я, — забирайтесь моментально за борт (Ю. Янов., II, 1958, 164); // Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.); // Знати назви і послідовність чисел у певних межах. — Василю, — говорить малий Мирон до малого Василя, — ти доки вмієш рахувати? (Фр., І, 1955, 231); // Уміти виконувати арифметичні дії з числами. Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Перв., Райдуга.., 1960, 25).

2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму. Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Л. Укр., III, 1952, 697); Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Тют., Вир, 1964, 346); Рахувати гроші; // Вести які-небудь підрахунки. Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (Фр., II, 1950, 20); Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. — Один — двадцять п’ять, за двох — півсотні, за десять буде триста без п’ятдесят… та ще одежа… (Коцюб., II, 1955, 193).

3. перех. Вести початок чого-небудь від чогось. Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем (Коцюб., І, 1955, 328).

4. перех. Враховувати, включати кого-, що-небудь. Просив би звістити, які саме новели мої гадаєте помістити в другому томикові, рахуючи нове оповідання (Коцюб., III, 1956, 209); // Брати до уваги когось, щось. Шевченко взагалі нікого й нічого не перекладав, принаймні до нас не дійшли його переклади, якщо не рахувати уривків із «Слова о полку Ігоревім» (Рильський, III, 1956, 186).

5. неперех., на кого — що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін. — Ти, може, рахуєш на те, що вийдеш заміж? (Март., Тв., 1954, 338); Звістіть, коли ласка, на яке число примірників книжки можу рахувати? (Коцюб., III, 1956, 209); Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати (Крим., Вибр., 1965, 565).

6. перех., за кого — що, ким, чим, розм. Те саме, що вважа́ти. Рахувати його [хазяїна кав’ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Ю. Янов., II, 1958, 99).

7. неперех., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь. [Кнуриха:] Все знаєш, рахує [Василь] про діла людські і мучиться, що не по правді народ живе (Мирний, V, 1955, 91); [Свічка:] Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш (Коч., П’єси, 1951, 220); // із спол. щ о. Грунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь. Роздумав собі [Гринько] так, що ожениться з Варварою, бо вона має хатчину й городець. Рахував, що на бульбу й капусту вистане [вистачить] їм грунту (Март., Тв., 1954, 318); Він рахував, що як письменний Зінько пристане до його, то вони вдвох таке заведуть, що ну! (Гр., II, 1963, 347).

8. у знач. вставн. сл., неперех., рідко. Уживається для підтвердження певної думки. — І піп, рахувати — свячена особа, а він, як якийсь казав, важить на моє добро (Март., Тв., 1954, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 456.

Рахувати, хую, гл.

1) Считать, разсчитывать, вычислять. Гроші рахувати. Грин. III. 396. Рахувати сир, масло, то й вареників не їсти. Ном. Тернові очка звізди рахують. Чуб.

2) Разсчитывать, взвѣшивать, обдумывать. Чуб. II. 22. Тут довго тяжко рахували. Котл. Ен. II. 34. А козаки гляділи, у вічі вбачали, проміж себе рахували. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 7.