РАНГОВИЙ

РА́НГОВИЙ, а, е. Стос. до рангу. Поміж істинними поетами не існує різниць вікових і рангових, існує лише одвічна різниця між поетами хорошими й різними (Літ. Укр., 20.V 1971, 4).

∆ Ра́нгові зе́млі (має́тності) — на Україні у XVII-XVIII ст. — земельні володіння, що надавались гетьманом і царем козацькій старшині як винагорода за службу на тій чи іншій посаді. У свою чергу Хмельницький, а потім і наступні гетьмани роздавали землі по рангу генеральній і полковій козацькій старшині. Оскільки в перші роки після визвольної війни користування ранговими землями мало тимчасовий характер (до кінця служби), то й існував термін «державці» (Іст. УРСР, І, 1953, 272); — Так то ж які землі? — перебив мене Пищимуха. — Рангові, а не ті, що кожен своїм горбом добував! (Мирний, IV, 1955, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 448.

Ранговий, а, е. Относящійся къ рангу. — маєток, — ва земля. Имѣніе, земля, которыми пользовалась на помѣстномъ правѣ козацкая старшина.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 5.