РАМ'Я

РА́М’Я¹, я, с. Старий, поношений або подертий одяг; лахміття. Не світило тепер дрантя та рам’я на старих плечах: воно пішло на ганчірки, а Мотря в усьому новому ходила (Мирний, І, 1949, 359); // Клапті, обривки матерії, одягу. Гошка постраждав найбільше, хоч бився, як леопард. Він стояв увесь подряпаний і хлюскав носом, галіфе порвані, від сорочки одне рам’я (Тют., Вир, 1964, 413).

РА́М’Я², я, с., діал. Плече. Вона мовчки зносила ті любощі, й лише голова її опадала чимраз, то глибше на його рам’я… (Коб., І, 1956, 115); Іван глянув на нього через рам’я і спинив на хвилину свій погляд на його лиці (Круш., Буденний хліб.., 1960, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 447.

Рам’я, м’я, с. Рубище. Дороге убрання поскидала, своє рамя наділа. Рудч. Ск. II. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 5.