РАЙ

РАЙ¹, ра́ю, ч.

1. За релігійними уявленнями — місце, де блаженствують праведники після смерті. Господи, візьми мою душу до себе в рай! (Н.-Лев., II, 1956, 21); Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю Він не забув своєї Беатріче (Л. Укр., І, 1951, 174); * У порівн. Сіяло сонце: в небесах Ані хмариночки; та тихо Та любо, як у раї (Шевч., І, 1951, 312); // За біблійною легендою — сад, в якому жили перші люди Адам і Єва до так званого гріхопадіння. — Хочеш, — питаю, — я прочитаю, як бог творив світ і перших людей, як вони жили в раю, як согрішили й що їм було за те? (Мирний, IV, 1955, 338); — Там [у святому письмі] сказано, що бог, виганяючи з раю наших прародичів, дав їм за одежу шкіри звірячі (Фр., IV, 1950, 123).

2. перен. Красива, благодатна місцевість. У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим (Шевч., II, 1963, 217); [Іван:] Глянеш кругом себе — рай та, й годі! Зорі — як свічі воскові, води — немов срібло, за садами хат не видко (Вас., III, 1960, 26); [Наташа:] А у вас тут гарно, природа прекрасна, прямо рай… (Корн., І, 1955, 158); В задумі вічній гори, земний чудесний рай. Спокійне синє море, вишневий небокрай (Сос., II, 1958, 38); // Чудове, спокійне, щасливе життя. Хто щиро поважа родину, Свій рідний край, Тому не всюди рай: Чужина в’ялить, як Билину (Гл., Вибр., 1951, 48); Добре мені стало жити на білому світі! І на роботі ладиться,.. і дома просто-таки рай (Вільде, Винен.., 1959, 4); // Насолода, блаженство, щастя. Він нагадав Настю.. Серце його знов забагло кохання, того тихого раю, про який він так довго марив (Коцюб., І, 1955, 35); Рай далекого дитинства розкривався перед ними червоними маками, рожевим цвітом і волошками (Довж., І, 1958, 314).

3. перен. Лагідне, ніжне звертання до близької, дорогої людини. Ти, любко моя, моє сонце, мій раю, Коли б я побачив тебе ще хоч раз! (Л. Укр., IV, 1954, 111); [Маруся (до Грицька):] Прощай, моя ти втіхонько єдина, Моє життя, мій раю дорогий (Сам., II, 1958, 15).

РАЙ²… Перша частина складних слів, що відповідає слову райо́нний, напр.: райагроно́м, райветліка́рня, райві́дділ, райвійськкома́т, райгазе́та, райконто́ра, райконфере́нція, райма́г, раймілі́ція, райнаросві́та, райпартшко́ла, райпромкомбіна́т, райсу́д і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 441.

Рай, раю, м.

1) Рай, жилище прародителей. Як Бог вигнав Адама і Єву з раю, то вони посідали в лісі. Чуб. І. 146.

2) Рай, жилище праведныхъ. У пеклі все тепло, а піди в рай, то й дровами дбай. Ном. № 200.

3) Родъ игры; также рай з пеклом. Ив. 34, 36, 37.

4) На второй день крестинъ обычай омовенія рукъ роженицы и пр., послѣ чего участники (кромѣ роженицы) идутъ въ шинокъ угощаться на деньги бабки; все это называется ходити в рай. ХС. VIІ. 433. Ум. Райо́к, райо́чок. Шевч. 630. Чуб. III. 322.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 4.

рай —

1) за релігійними уявлення­ми — місце (той світ), де блажен­ствують праведники після смерті; місцезнаходження раю в релігій­них уявленнях різного часу чітко не окреслено; можливо, десь під землею, згодом, на відміну від пек­ла, на небі, пізніше, гадали, на кін­ці світу, на сході, за морем, куди збігаються річки і куди дорога ду­же далека й тяжка, тому небіжчика треба належно вирядити (це роби­ли спочатку на човні, дерев’яниці, потім на санях), щоб облегшити цю дорогу; це вічнозелений сад, в якому солодко співають пташки; там родять золоті й срібні плоди та овочі; у раю вічно квітнуть луги, по яких течуть річки з медом і молочними берегами; тут дивні пахощі, завжди тепло й світло, не буває зими, негоди; тут зав­жди спокій, повно райських яств, багато райського хліба, тут росте Де́рево життя́, або Ра́йське де́рево (див. ще ви́рій 2, де́рево 2); поняття раю ще дохристиянське (про це свідчать численні обрядові пісні); спочатку в рай потрапляли, за ві­руваннями, душі лише видатних людей, згодом праведні душі всіх незалежно від стану; рай пов’язу­ють із землею через церковний вівта́р (див.): церква застерігає від земних гріхів (у раю до гріхопадін­ня перебували Адам і Єва); лише безгрішних Бог поселить у раю, тому й кажуть: «Рада б душа в рай, та гріхи не пускають»; у перенос­ному розумінні — стан душевної рівноваги, відчуття щастя, вдово­леності життям, гармонії з приро­дою (П. Беринда тлумачить слово рай як «квітник, сад») тощо; не ви­падково частину саду — весільне гільце́ (див.) і корова́й (див.) звуть теж раєм (О. Потебня), бо в на­родній пісні місяць і сонце світять із раю, і коровай теж приходить із раю: «Світи, місяцю, з раю, нашо­му короваю, Аби був коровай красний, а як сонечко ясний… Ой раю мій, раю, препишний коро­ваю»; в іншій пісні звертаються: «Короваю мій, раю!»; за О. Потеб­нею, так само як з пальця-мізинця, руки-десниці з часом маємо просто мізинець і десницю, так райське деревце-гільце як уособ­лення Райського дерева, Дерева життя на землі зробилося просто раєм: «Колесом-колесом вгору сонце йде. У нашої Марусі рай ся в’є. Марусенько, дівонько, Хто ж тобі рай дав? Дав мені Бог і ба­тенько мій»; раєм називають кра­сиву, благодатну місцевість, якою у творах Т. Шевченка виступає Україна, її земля, краєвиди: «У на­шім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З сво­їм дитяточком малим», або ще: «Сіяло сонце; в небесах Ані хмари­ночки; та тихо, Та любо, як у раї. Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї. В такім раї, чого б, бач­ся, Старим сумувати?». Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю Він не забув своєї Беатріче (Леся Українка); У пеклі все тепло, а піди в рай, то й дровами дбай (М. Номис); Вольному — воля, а спасенному — рай (приказ­ка);

2) пе́кло і рай (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 493-494.