ПІДІБГАТИ

ПІДІБГА́ТИ і ПІДОБГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Підгорнути, підібрати під себе або притиснути до себе (ноги, хвіст і т. ін.). Лев пішов, похнюпившись та підібгавши хвіст, немовби хто вилляв на нього бочку зимної-презимної води (Фр., IV, 1950, 53); Вона ось тут, лежить на мулькому ліжкові, скорчившись, підібгавши ноги мало не до підборіддя (Коп., Земля.., 1957, 94); Ходила [Левантина] так довго, аж поки втомилася, і сіла на ослінчику під чиїмись ворітьми, підобгавши під себе задубілі з холоду ноги (Гр., II, 1963, 274); // Міцно стулити, стиснути (губи). Івен Монтегю насупив брови й підібгав губи. Шкіра на його щелепах напнулася, як на барабані (Загреб., Європа 45, 1959, 180); Мартоха.. тихим кроком подалась до дверей, спустивши очі і якось особливо підобгавши губи (Л. Укр., III, 1952, 673); // Загорнути край, частину чого-небудь. Старий підібгав краєчок сірої шорсткої ковдри, що була поверх жовтого простирала, і підсів до хлопця (Грим., Кавалер.., 1955, 169); Йому довелося, підібгавши поли пальто, підтюпцем бігти услід за Уляною (Мур., Жила.. вдова, 1960, 181); Ватя помаленьку увійшла в човен, і, підобгавши трохи сукню, показала ніжки в малесеньких черевичках (Н.-Лев., IV, 1956, 120).

◊ Підібга́ти хвоста́: а) втратити пиху, самовпевненість; знітитися. Достатньо було того гостро-болючого докору — «ніяк з вас отой сопух загряничний [закордонний] до решти не вийде!..» Проць присів, підібгавши хвальковитого хвоста, замовк і заспокоївся (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 104); б) зніяковівши, втратити запал. [Горлов (до Огнєва):] Повтори. Нехай член Військової Ради почує. (Пауза). Чого хвоста підібгав? (Корн., II, 1955, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 428.

Підібгати, га́ю, єш, гл. Поджать. Летів крячок на той бочок, ніжки, підобгавши. Мет. 58.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 166.