ПІДГІН

ПІДГІ́Н, го́ну, ч.

1. Дія за знач. підганя́ти 1, 2. Коні.. побачили і відчули хутір, веселіше побігли без підгону (Ле, Хмельницький, І, 1957, 107).

2. спец. Кущова, деревна порода, що підсаджується для прискореного зростання порід з повільним ростом, а також порода нижчого ярусу лісового насадження. Дуб у Велико-Анадолі ставав основою нових насаджень. Він з часом викликав собі і підгін з тіньових порід — клена гостролистого і липи (Рудь, Гомін.., 1959, 107).

3. спец. Додатковий пагін у хлібних злаків, який утворюється пізніше від основного стебла. Травостій райграсу багатоукісного помітно погустішав за рахунок доброї кущистості і самосіву з суцвіть стебел підгонів (Соц. твар., 3, 1956, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 413.

Підгін, го́ну, м. На підгін поїхати чумакам. Поѣхать на встрѣчу съ новыми волами для замѣны утомленныхъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 162.