ПІДГРІБАТИ

ПІДГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГРЕБТИ́, бу́, бе́ш, док.

1. перех. Горнучи, згрібати, збирати в одне місце, докупи. Він ходив собі поза стогами та підгрібав, що набили, перекладаючи хліб на вози (Мирний, II, 1954, 177); Акуратно підгрібає [Христина] покіс (Стельмах, І, 1962, 553); Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона так тим рогачем орудує! То горшки переставля, то жару підгребе, то вибіжить із хати дровець врубать (Стор., І, 1957, 28); // під кого — що. Горнучи, гребучи і т. ін., поміщати під кого-, що-небудь. Танк іде на нього [Яреська]. Вже видно, як працюють його сталеві м’язи, як гребе перед собою землю, мов живе створіння, все підгрібаючи під себе, підминаючи траву (Гончар, II, 1955, 375); Бездумним рухом він підгріб під себе якусь шматину, схилився на неї важкою головою і незчувся, як заснув (Ткач, Арена, 1960, 51); // перен., розм. Пожадливо захоплювати, привласнювати що-небудь. Правив [отець Іоанн] панахидки та за треби й собі підгрібав: за батька — порося, за брата — теля! (Ковінька, Кутя.., 1960, 31).

2. неперех. Гребучи веслами або чим-небудь іншим, наближатися до кого-, чого-небудь. Чкалов підгріб іще ближче й побачив, що тоне якийсь незнайомий хлоп’як (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 11); // Злегка, поволі гребти веслами або чим-небудь іншим. Я підгрібав однією рукою, а другою тягнув за собою по пролому до берега Гришу, який борсався у воді (Сміл., Сашко, 1957, 25); Кузьма Іванович повільно підгрібав правилом і зосереджено дивився на берег (Голов., Тополя.., 1965, 431).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 419.

Підгрібати, ба́ю, єш, сов. в. підгребти, бу, бе́ш, гл. Подгребать, подгресть. Ой Ївченко молодий василечки підкосив, а Їськівна молода василечки підгребла. Грин. III. 281.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 163.