ПІДГОРЛЯ

ПІДГО́РЛЯ, я, с.

1. Те саме, що підгру́ддя. Лиска [корова] — низенька, з одвислим підгорлям і коротенькими ріжками, вогненно-руда, з білою лисинкою на лобі, — довірливо тягнеться до материної руки і покірно дає себе налигати (Коз., Сальвія, 1956, 12).

2. рідко. Ожиріле підборіддя (людини), воло (у 2 знач.). Аркадій Валеріанович притримує коня, і єдине слово, роздуваючи підгорля і щоки, зривається з панських вуст: «Бидло!» (Стельмах, І, 1962, 46); Літня огрядна жінка в коричневій шубці та пухнастому береті і в чорних окулярах на повному, з важким підгорлям обличчі.. стояла позаду (Коз., Листи.., 1967, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 416.

Підгорля, ля, с.

1) Подгрудокъ у рогатаго скота. Вх. Лем. 449.

2) Нижняя горизонтальная часть ярма. Чуб. VII. 405.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 163.