ПІДВАЛИНА

ПІДВА́ЛИНА, и, ж.

1. Товста балка, що є основою дерев’яної стіни. У Вишгороді збереглася хата, якій близько 200 років. Збудована вона з дерев’яних тесаних брусів, кріплених у замок і покладених на дубових підвалинах (Нар. тв. та етн., 4, 1966, 39); Дубові дошки в три пальці, дубові стовпи, що й на підвалини могли б піти, важкі хрещаті ворота — усе це якось одразу говорить, що їхній господар вирішив міцно і довго жити на білому світі (Стельмах, І, 1962, 111); // перев. мн. Фундамент будови, якого-небудь устаткування і т. ін. — Подивись лишень, скільки тих намогильних каменів побито на підвалини під амбари і комори в панському дворі (Стор., І, 1957, 254); Хлопець відв’язав і вивів свого коня, повів до криниці посеред двору, де на камінних підвалинах стояло велике вербове корито (Ле, Хмельницький, І, 1957, 7).

Заклада́ти (закла́сти) підва́лини див. заклада́ти.

2. перев. мн., перен. База, опора, основа чого-небудь. Передача досвіду.. старшими молодшим — у всіх галузях людської діяльності — становить одну із підвалин нашого, радянського, соціалістичного, комуністичного руху вперед (Рильський, Веч. розмови, 1964, 88); З чого складається прибутковий кошторис газети? Наївні люди думають, що з передплати.. Підвалини бюджету газети — інші (Еллан, II, 1958, 47); Австрійські урядовці часом доручали будування тюрем, цих підвалин своєї держави, приватним підприємцям (Мас., Під небом.., 1961, 59); // Наукові, ідеологічні основи, вихідні положення, норми чого-небудь. — Його лекції про підвалини загальнолюдського гуманізму приїздили слухати з Парижа і Лондона (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 134); Нормативність та історизм радянської теорії літератури — нероздільні дійові принципи, наукові підвалини її (Рад. літ-во, 11, 1967, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 402.

Підвалина, ни, ж.

1) Толстая балка, составляющая основаніе деревянной стѣны. Чуб. VII. 376, 380. Підвалини небесного чертогу хитаються, як запалає гнівом. К. Іов. 56.

2) Часть ступы. См. Ступа 2, 3. Шух. І. 161, 162.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 160.