ПІДВ'ЯЗУВАТИ

ПІДВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех.

1. Прикріплювати, прив’язувати що-небудь до чогось, позбавляючи можливості обвисати, хилитися, падати і т. ін. Між рейками, через кожні 25-30 см, рівнобіжно до поверхні землі натягують шпагат, до якого підв’язують рослини (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 49); Замфір ходить поміж кущами, де тичку очеретяну поправить, де лист зайвий оскубе, де лозину підв’яже (Коцюб., І, 1955, 190); // Закріплювати нерухомо що-небудь, зав’язуючи. Еней, молитву прочитавши І шапку цупко підв’язавши, В лісную гущу і пішов (Котл., І, 1952, 123); Чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому уломилась. Чоловік той хоче, щоб підв’язати як-небудь, так шкапа не стоїть (Кв.-Осн., II, 1956, 53); Милиці неприродно-високо піднімали їй плечі, і вона була схожа на птаха, якому туго підв’язали крила (Жур., Дорога.., 1958, 92); // у сполуч. із сл. хвіст. Зав’язувати у коня вузлом хвіст, щоб не метлявся. Хвости в дорогу коням підв’язати, Взять батога, востаннє закурить, — І: но, малі! (Рильський, І, 1960, 247).

2. Обв’язувати, обмотувати чим-небудь щось. Юля повернулася назад весела і чиста. Волосся на голові підв’язала хустинкою (Тют., Вир, 1964, 458); На хвилину колони спинились під горою; солдати тісніше підв’язали пояси, передихнули (Вас., II, 1959, 41); Довгу, до колін, сорочку підв’язав [Антін] мотузкою (Чорн., Визвол. земля, 1950, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 412.

Підв’язувати, зую, єш, сов. в. підв’язати, жу, жеш, гл. Подвязывать, подвязать. Уже ж мені та докучим сю біду бідувати, ой підв’язавши та червоні сап’янці, до моря мандрувати. Чуб. V. 938. Який же мені до цієї спідниці попередник підв’язати? Черниг. у. На здобитки, підв’язавши литки. Ном. № 10322.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 162.