ПІДБІГАТИ

ПІДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДБІ́ГТИ, підбіжу́, підбіжи́ш, док.

1. з прийм. до, без прийм. Бігом наближатися до кого-, чого-небудь. Мов різнобарвні метелики, пурхають дівчата по зеленому моріжку, а хлопці підбігають до них (Коцюб., І, 1955, 288); [Тьотя Сима:] Матінко! Хтось лежить на канапі. [Тоня (підбігає і стягає скатертину):] Та це Тарталюк! (Коч., II, 1956, 480); Карпо, як миша, підбіг ззаду і пхнув у спину. Чоловік.. покотився (Мирний, І, 1954, 274); // Частими кроками або стрибками наближатися до кого-, чого-небудь (про тварин, птахів). Мешканці приозерного степу — журавленята — такі цікаві, що часто-густо самі підбігають до людини (Наука.., 8, 1966, 10); На його знайомий свист біля клуні заскавчав собака, підбіг до воріт (Стельмах, II, 1962, 113); // Швидко наближатися (про предмети). Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси і з дзвоном та гуркотом трамваї, викидають з себе натовпи людей, щедро вбирають нові — повертають назад (Крот., Сини.., 1948, 8); Сонце вже зайшло, і стрілка годинника підбігла до дев’ятої (Смолич, І, 1958, 66); // перен. Знаходитися поблизу чого-небудь, тягнутися до якоїсь межі. Вузька дорога плуталась серед зелені і підбігала аж до пагорбка (Коп., Вибр., 1948, 151); Унизу розбіглись хатки, деякі з них підбігли до самісінької води (Донч., VI, 1957, 70).

2. Час від часу прискорювати ходу, переходити на біг; часто ступати, майже бігти (про людей, тварин, птахів). Дрозд то підбігає, то підлітає, а все далі та далі, а баба все за ним та за ним (Фр., IV, 1950, 60); Пробило дев’ять. Катря кинулася й пішла швидше, аж підбігаючи (Головко, II, 1957, 385); Гапочка трохи ожила, Петрусь почав підбігати, гукаючи, щоб Гапочка його наздогнала (Ю. Янов., І, 1958, 351); Михась, що підбіжить кусень дороги, все оглядається, чи не здоганяє його батько кіньми (Мак., Вибр., 1954, 96); // з прийм. за. Бігти, намагаючись зрівнятися з тим, хто швидко йде. Він.. ступав широкими кроками так, що Пазя мусила за ним підбігати (Март., Тв., 1954, 232).

3. тільки док., із запереч. не. Не спромогтися бігти. Ведмідь каже: — Я не підбіжу, як доведеться тікати (Укр.. казки, 1951, 35); — Та нащо вам така дохляка? ..Порожнього воза не тягне! Скільки не бий, не підбіжить! (Гончар, II, 1959, 237).

4. чим, рідко. Опливати або наповнюватися водою, рідиною і т. ін. зісподу, зсередини. Раз при якійсь зовсім загальній фразі [доктора] почула [Целя], що її очі починають підбігати слізьми (Фр., II, 1950, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 399.

Підбігати, га́ю, єш, сов. в. підбігти, біжу, жи́ш, гл.

1) Подбѣгать, подбѣжать. Брат піший піхотинець за кінними біжить-підбігає. АД. І. 114. Побачили молодиці Кобзу, зараз підбігли до його і зупинили коня. Стор. МПр. 52.

2) Только сов. в. Быть въ состояніи бѣжать. Отам… пасеться полова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту і ззіж. Рудч. Ск. І. 1. Медвідь каже: я не підбіжу, як доведеться утікати. Рудч. Ск.

3) Течь, подтечь. Під тебе (вербу) водиця підбігає, з під тебе коріння вимиває. Мил. 92.

4) Її підбіг ви́хор = Її підвіяв вихор. См. Підвівати. Мил. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 159.