ПРОТИВНИЙ

ПРОТИ́ВНИЙ¹, а, е. Дуже неприємний, огидний. Погода тут, як на злість, бридка, — іде сніг і зараз розтає, вітер противний, мокрий (Л. Укр., V, 1956, 323); Балакає пан, і голос в нього страх противний Павлові (Тесл., З книги життя, 1949, 158); Відчув [Левко] такий противний холод в грудях, начеб до них приклали жабу (Стельмах, І, 1962, 532); // лайл. Який дратує, сердить кого-небудь. [Таня:] Бач, яке тобі противне хлоп’я! Сам налякав та ще й сміється! (Вас., III, 1960, 128).

ПРОТИ́ВНИЙ², а, е.

1. перев. книжн. Який не погоджується з чим-небудь, виступає проти чогось, не сприймає чогось. Ухвалили [звірі] вислати до царя Соломона післанців [посланців].., щоб домагатися по царському закону привернення для них первісної свободи та незалежності від чоловіка. Тілько один Пес був противний тому (Фр., IV, 1950, 118); Коби хоча зараз міг [хлопець] женитися, а то аж за два роки — пані Шумінська з засади була противна такому очікуванню (Кобр., Вибр., 1954, 8); // Який суперечить чому-небудь, спрямований проти когось, чогось. Здається, я ж її не неволив, я ж не согрішив, я ж їй слова противного не промовив (Барв., Опов.., 1902, 207); Дух руйнування був противний його істоті, і з ним він не міг примиритися ні на одну хвилину (Тют., Вир, 1964, 391).

2. розм. Розташований проти кого-, чого-небудь. Подивився [Михалчевський] на Рось, на скелистий противний берег (Н.-Лев., II, 1956, 129); Сухе ломаччя весело палало в печі і тріщало. Червоне полум’я.. осявало противну стіну (Коцюб., І, 1955, 69); // Протилежний (про бік, край, кінець і т. ін.). Досі тільки на один бік бігли люди і худоба, а тепер тією самою вулицею з противного боку надбігла інша череда худоби (Мак., Вибр., 1956, 416); Подивився [Івась] вподовж рову й повернув назад. Та й добре зробив, бо з противного краю Грицько махав на його рукою (Мирний, IV, 1955, 17); Із противного кінця ярка.. лився той голос — чистий, дзвінкий та мелодійний (Фр., III, 1950, 86); // Який рухається назустріч кому-, чому-небудь; зустрічний. Противна течія; // перен. Який захищає інтереси, протилежні чиїм-небудь, ворожий комусь, чомусь. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя — се дві противні сили, Що між собою в бій вступили (Вороний, Вибр., 1959, 54); — Ідуть січовики, маєте нагоду, Онисиме, до них пристати. — А то навіщо? Яка честь воякові з одного стану в противний перебігати..? (Ле, Наливайко, 1957, 61).

Проти́вна ха́та — хата по другий бік сіней. Смутний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці, що відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха (Кв.-Осн., II, 1956, 152).

∆ Проти́вна сторона́ — у судовому процесі — особи, що захищають інтереси, протилежні інтересам другої сторони.

◊ У (в) проти́вному ра́зі — якщо буде навпаки, не так, як очікується, треба, необхідно і т. ін. Ні в якому напрямі всесвіт границі не має. Таж у противному разі він мусив би десь завершитись (Зеров, Вибр., 1966, 152); Гнат визнає себе винним і дасть слово покращити роботу і поведінку, в противному разі його знімуть із цієї посади (Тют., Вир, 1964, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 316.

Противний, а, е.

1) Противулежащій, находящійся напротивъ. З противної вулиці доносився парубочий гомін. Мир. Пов. І. 148. Противна хата. Хата по другую сторону сѣней. Сидів собі на лавці у новій світлиці, що одгородив од противної хати. Кв. Через сіни противна хата. Кв.

2) О волнѣ: противная. На Чорному морі недобре вчинає: противну филю зо дна моря знімає. АД. І. 192. См. Супротивний.

3) Непокорный, противящійся. Привів бранців із дарами і противних твоїй волі працювати в твоїм храмі. К. Псал. 152.

4) Непріятный. Противна, як старцеві гривня. Ном. № 5016.

5) Противорѣчащій. Я ж їй слова противного не промовив. Г. Барв. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 485.