ПРОГЛЯДАТИ

ПРОГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГЛЯ́НУТИ, ну, неш, док,

1. тільки док., неперех. і рідко перех. Проникнути зором крізь що-небудь. Навкруги позаросло так, що й не проглянути (Вовчок, VI, 1956, 339); В моїм селі сади цвітуть — Проглянути не можна (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 77); [Галя:] Над річкою зранку такий туман стелився — не проглянеш (Лев., Марія, 1953, 50); Крізь нічний морок, коли очі звикли, можна було й проглянути: на вулиці був рух, вулицею сунула людська лава (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 210); // перен.. Вникнути в суть чого-небудь. осягнути розумом щось; зрозуміти, розгадати. Що вони [сни] віщують, що пророкують? Не розгадає вона своєю головою, не прогляне (Мирний, III, 1954, 47); Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне, Ніхто не розбере письмо незнане (Мисик, Біля криниці, 1967, 318); // перен. Те саме, що подиви́тися 1. Моя луна багатая, пресвітлеє сонце! Просвіти, проглянь на мене в небесне віконце! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 43); Обізвись до мене! Де ти, моє сонце? Прогляни на мене! Де ти, моє серце? (Кост., І, 1967, 134).

2. неперех. Показуватися із-за чого-небудь, виднітися з-поміж чогось, бути або ставати видним, помітним крізь щось, з-під чогось і т. ін. (про конкретні предмети); де-не-де виглядати. З-за густих акацій видно широкі сходи, нові, чистенькі. Сходи високі, проглядають через гілки акацій (Н.-Лев., VI, 1966, 6); То тут, то там проглядають в травиці голубі, мов крапельки весняного неба, фіалки (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34); Лиха зима сховається, А сонечко прогляне (Гл., Вибр., 1951, 231); — Ой, Романе! — спочатку налякалася, а потім розсміялась Христина, поправила хустку, з-під якої проглянуло вгріте чоло. — І де ти взявся? (Стельмах, І, 1962, 129); // Ставати явним, проявлятися через зовнішні ознаки (про абстрактні поняття). Він [письменницький рух] проявляв себе в різних рукописних збірниках, у яких крізь зверхню хаотичність і різнорідність тем проглядає бажання — обняти якнайширший круг відомостей (Фр., XVI, 1955, 321); Володя всім ще в юні роки На батька схожий: та ж хода, Швидка, весела і тверда, І в рухах сила прогляда (Мас., Сорок.., 1957, 469); В хаті Мар’яни з кожного кутка проглядає охайність і убозтво (Стельмах, II, 1962, 275); Його очі перелякано розширились, і з них проглянули сум і безнадія (Збан., Єдина, 1959, 94); // Зрідка зустрічатися, траплятися. От і братія сипнула У сенат писати Та підписувать — та драти І з батька і брата. А меж ними і землячки Де-де проглядають (Шевч., І, 1951, 251).

3. перех. Дивитися на що-небудь, читати щось і т. ін. з метою перевірки, вивчення або ознайомлення; переглядати. Дубина розкривав листа, проглядає його, зминає, повільно кладе у кишеню (Мороз, П’єси, 1959, 223); Починалися іспити, і він ще раз, востаннє, хотів проглянути книжки, відсвіжити в пам’яті призабуті дати і події, перевірити формули, теореми (Коцюба, Нові береги, 1959, 310); Я мусив виграти собі півгодини для того, щоб проглянути сумнівні шматки на екрані до монтажу, а перед десятьма годинами вечора — ще півгодини на перегляд остаточно змонтованого фільму (Ю. Янов., II, 1958, 117); // тільки недок. Оглядати, обдивлятися який-небудь простір з метою спостереження, виявлення чогось. З вікна Панько проглядав три сторони. Хто минає подвір’я — бачить. Хто під’їжджає до кооперації бричкою — бачить (Підс., Віч-на-віч, 1962, 51); // перен. Подумки аналізувати що-небудь. Моїх сімнадцять літ я в пам’яті квапливо проглядаю, печальний список бідочок і бід (Бажан, Політ.., 1964, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 151.

Проглядати, да́ю, єш, сов. в. проглянути, ну, неш, гл.

1) Проникать, проникнуть взглядомъ; охватывать, охватить взглядомъ. Ой гаю ж, мій гаю, густий не прогляну. Чуб. V. 33. Поле ж моє широкоє! Не могла м тя проглянути чорненькими оченьками. АД. І. 289.

2) Проглядывать, проглянуть, виднѣться. А між ними і землячки де-де проглядають. Шевч.

3) Только сов. в. Повидать. Піти у Почаїв світа проглянути. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 461.