ПРОВАЛЛЯ

ПРОВА́ЛЛЯ, я, с.

1. Глибока яма, яр, западина, розколина на земній поверхні. Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (Н.-Лев., II, 1956, 382); З пагорба було видко поле, покраяне чагарниками і проваллям, що круто обривалося біля річки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 280); * Образно. Десь сім’я з дрібними дітьми, десь життя, яким він жив, а зараз тільки ями очей, ще здатних наповнюватися сльозою, підлобні провалля, з яких, може, востаннє, між отим блиском сльози прозирає тайна людського життя (Гончар, Циклон, 1970, 19); * У порівн. Долівка, мов провалля, чорніла; важкий морок носився по хаті (Мирний, III, 1954, 230); // чого. Безмежний простір, безмірна глибина. Довкола чорніла масна вода, злита водно з проваллям низького неба (Голов., Тополя.., 1965, 106); Товариші з недовірою глянули в зелені провалля незнайомих лісів (Гончар, III, 1959, 435); * Образно. Вони розкривали один перед одним провалля своїх душ, де клубиться зараз одна злоба (Стельмах, II, 1962, 137); // Проміжок, позаповнений простір між чим-небудь. Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями або вода заливала йому очі і він кілька хвилин не бачив маяка (Трубл., Шхуна.., 1940, 252); Бачила [Миколючиха] його нахилену голову, що майже по вуха поринула в провалля зігнутих плечей (Кир., Вибр., 1960, 367); Двигнув грім — гнівною скоромовкою, і загорілося провалля між хмарами — чиркнула блискавка (Гуц., Скупана.., 1965, 20); // перен. Про глибоке розходження, незгоду між ким-небудь. Ці слова роєм іскор обдали Лісовського, він за ними фізично відчув те провалля, що лягло між селянином і паном (Стельмах, І, 1962, 11).

2. Пролом, пробоїна, вирва (у 1 знач.). Вони [ворожі танки] лежать, сліпі й німі потвори, немов угрузли в землю назавжди, з проваллями в боках… (Сос., II, 1958, 464); Хатина стоїть обшарпаною, напівзруйнованою пусткою. Глипаючи проваллями вирваних вікон і дверей, вона.. схожа серед хат на мерця (Стельмах, І, 1962, 177).

3. перен., рідко. Те саме, що прова́л 3. Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину, Хвилинних усміхів, що пронесу до згину, І снігу, й снігурів, і злетів, і проваль… (Рильський, Зим. записи, 1964, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 128.

Провалля, ля, с. Пропасть, оврагъ. АД. II. 26. Ой зійду я на гірочку та загляну в провалля. Чуб. V. 1016. Ум. Проваллячко. Ном. № 11412. Ув. Проваллюка. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 459.