ПРИТУЛЯТИ

ПРИТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПРИТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИТУЛИ́ТИ, тулю́, ту́лиш, док., перех.

1. до кого-чого і без додатка. Щільно прикладати, притискати кого-, що-небудь до когось, чогось. Нетерпляче кидається [раб-гебрей], притуляючи голову до затіненого боку бруса камінного (Л. Укр., II, 1951, 242); Нахиляється дід до кожного дерева, притуляє вухо до стовбура (Ів., Вел. очі, 1956, 125); Син хутко вхопив рушницю, притулив приклад до плеча, прижмурив праве око і, хвилинку поцілившись, вистрілив у куток (Кир., Вибр., 1960, 330); // у сполуч. із сл. до себе, до серця, до грудей і т. ін. Міцно обіймати кого-небудь. Варто було зашелестіти траві під маленькою босою ніжкою, як я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (Мур., Бук. повість, 1959, 15); Щільно притуляє вона до себе слабу дитину й цілує щоки та очі (Н.-Лев., І, 1956, 52); Притулили [козак і сотниківна] один одного до серця та й заплакали; щастя, як і горе, кажуть люди, точить сльози (Стор., І, 1957, 41); Дружно, міцно всіх вас, браття, я б до лона притулив, І надії, і прокляття З вами разом поділив (Граб., І, 1959, 293); // Наближати, присувати, приставляти і т. ін. що-небудь до чогось. Стара пані притуляє до очей якісь прозорі скельця і щось белькоче (Донч., III, 1956, 19); Вона притулила лице трохи не до самого дзеркала й роздивлялась на свої дуже примазані помадою коси (Н.-Лев., III, 1956, 214); Високий, худий прислужник пер в двері м’яке, велике крісло, обдерте ззаду і споловіле. З грюком пересадив через поріг і поволік у куток, де й притулив до стіни (Коцюб., II, 1955, 195); // Притискаючи, обкладати щось чим-небудь. Щоки пашуть, я гіллячка молодих берізок в жменю зберу да притулюю, щоб прохололи, огортаю собі шию (Барв., Опов.., 1902, 73); Наталя вмочила у воду хусточку і вправно притулила її Павликові до лоба (Донч., VI, 1957, 10); // Ставити щось похило, обпираючи верхньою частиною об що-небудь. Почала [Параска] їх [подушки] складати: спідню — пряменько положила, верхню — навскосяк угору підвела, до бильця притулила (Мирний, IV, 1955, 355); // Щільно зачиняти (двері і т. ін.); причиняти. Міцно двері притулив [би] від заздрого людського ока і почав би нове житє [життя] (Хотк., II, 1966, 98); // перен. Пов’язувати що-небудь з кимсь, застосовувати до когось. Притуляють сю брехеньку іноді до Цигана (Номис, 1864, № 2980); Притулили до його сю вигадку, а воно зовсім до його й не пасує (Сл. Гр.); — Не та мати, що на світ породила, а та мати, що вигодувала… Оцю приказку саме до мене й притуліть (Л. Янов., І, 1959, 347).

◊ Притуля́ти (притули́ти) горба́того до стіни́ див. горба́тий; Хоч до ра́ни притуля́й (притули́) — те саме, що Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) (див. приклада́ти). [Штефан:] Лука доброю був дитиною, хоч до рани притули (Галан, І, 1960, 465).

2. розм. Надавати притулок кому-небудь; поселяти, розміщати. Завтра Соломія мала попрохати свого булгарина притулити поки що Остапа і, коли він згодиться, зараз же вибратись із плавнів (Коцюб., І, 1955, 377); [Сашко:] Матері моєї не було? [Сергій:] Не бачив. [Сашко:] Бо там шукають її, корів пригнали, а притулити їх ніде (Мороз, П’єси, 1959, 12); * Образно. Він розбирає й сортує матеріали і свої записки перед виданням. Пише він — де його притулить дорога: на морі, на повітрі, в лісі й в снігах (Ю. Янов., II, 1958, 11); // перен., розм. Влаштовувати для публікації в якомусь друкованому органі. Ще ж я чув, буцімто хочеш тут же притулити дещо і по-нашому писаного (Кв.-Осн., VI, 1957, 41); Може б його [образок] куди дало б ся притулити? (Коцюб., III, 1956, 121); Коли ж мого оповідання ніде до друку Ви не зможете притулити, то звольте, шановний Пане, одіслати його мені рекомендованою опаскою (Крим., Вибр., 1965, 567).

3. Прикладаючи що-небудь до когось, чогось, приладжувати, припасовувати або приміряти його. Цілісінький день було розкладає [Марта] тії клаптики — косенькі, вузенькі, довгі, куці.., один до одного притуляє, припасує так, що виходять ловкі узори, наче на листу (Григ., Вибр., 1959, 256); Василина пішла додому через греблю і на самоті під вербами ще раз розгорнула матерію і притулила до свого стану (Н.-Лев., II, 1956, 47); // Додавати, прилучати щось до чого-небудь. Взяла я ту кукурузу [кукурудзу] та й висипала в мішок до своєї; ..бо мала до чого притулити (Н.-Лев., III, 1956, 281); Роман доміркувався, що ті три морги землі, котрі недавно купив Семен і котрі наче сам бог притулив до його, Романової, ниви — непотрібні Семенові. Авжеж непотрібні, бо він не вміє шанувати їх (Коцюб., І, 1955, 118); // Прикладаючи що-небудь до чогось, з’єднувати з ним; приєднувати. Взяла я ті шматки сала та й притулила до свого, бо сало ж не значене (Н.-Лев., III, 1956, 282); — Так-то, сину, — зітхнула Настя, — одрізана скибка хліба, то вже не притулиш (Вас., І, 1959, 292); Швидко підійшов [чоловік] до дерева, притулив шматок надірваної кори до стовбура, міцно забинтував хусткою, потім витяг з кишені мотузок і став обв’язувати поранене місце (Жур., Вечір.., 1958, 396); // перен., рідко. Додавати щось до висловленого, сказаного раніше. Що скажеш путнього під такий настрій?! Що розумнішого притулиш до всього сказаного у попередніх розмовах..?! (Вол., Місячне срібло, 1961, 11).

4. розм. Розміщувати, класти, ставити і т. ін. що-небудь десь (перев. на невеликому, тісному просторі, у незвичному, незручному місці). Та й мудрі ж і писанки!.. рожа на усе яйце і не уписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили (Кв.-Осн., II, 1956, 227); На столі, на підвіконні, на поличці біля умивальника — скрізь, де тільки можна було щось притулити, лежали сірі, запилені речі (Хор., Ковила, 1960, 15).

5. розм. Влаштовувати кого-небудь кудись (на якусь роботу, посаду і т. ін.). Якби хлопець — справа ясна: можна притулити десь у ремісничій школі, щоб на майстра научався… (Кач., II, 1958, 24).

6. розм., рідко. Закривати, затуляти чим-небудь. Коли ж їх [очі] притулили повіками, то вид її зробився зовсім спокійним, а на устах тоді примітили тихий усміх… (Григ., Вибр., 1959, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 70.

Притуляти, ля́ю, єш, сов. в. притули́ти, лю, лиш, гл.

1) Приставлять, приставить. Одрізана скиба од хліба, — вже її не притулиш. Ном. № 8890.

2) Давать пріютъ, пріютить. Одна дитина тільки з шістьох зосталася, — і того нігде притулити і прогодувати. Г. Барв. 265.

2) Ставить, поставить, помѣщать, помѣстить; пристраивать, пристроить. Я не знаю, де оцю макітру притулити.

4) Прижимать, прижать. Кобза первий кинувся до неї г, притуливши до грудей, чуло промовив… Стор. МПр. 58.

5) Прилагать, приложить, примѣнить къ кому. Притулили до його сю вигадку, а воно зовсім до його й не пасує.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 447.