ПРИКЛАДАТИ

ПРИКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.

1. Приставляти що-небудь впритул до чогось; притуляти. Журба.. прикладає бінокль до очей, бачить її, бачить біля плеча характерну родимку (Епік, Тв., 1958, 537); Поруч із великою діркою він продрав ще одну маленьку й приклав до неї око (Панч, II, 1956, 182); Їй було душно, ..і вона прикладала руку до шибки, щоб, нахолодивши, приложити до лиця (Мирний, IV, 1955, 133); // Щільно притуляти що-небудь до тіла на тривалий час з лікувальною метою, іноді прив’язуючи. — Я його вилікую. Треба компрес на голову. До п’ят землі прикласти (Донч., VI, 1957, 10); Гошка тепер лежав на персидському м’якому диванчику і прикладав до голови горілчані компреси (Тют., Вир, 1964, 394); Прикладати п’явки; // чим. Кладучи що-небудь зверху на щось, притискати. Не лише пан, пані і всі слуги позасипляли, як би їм хто каменем голову приклав, але навіть пси та й сторожа.. запала у глибокий сон (Кобр., Вибр., 1954, 178).

Приклада́ти (прикла́сти) па́льця, іст. — замість підпису залишати слід на папері від пальця, вмоченого в чорнило. Мов до причастя, схиляючи голови, люди підходили до приговору, ..ставили хрестик чи прикладали пальця і полегшено зітхали, неначе після важкої роботи (Стельмах, І, 1962, 627); Приклада́ти (прикла́сти) печа́тку (печа́ть) — те саме, що Ста́вити (поста́вити) печа́тку (див. поста́вити); Приклада́ти (прикла́сти) ру́ку до кашке́та (ша́пки і т. ін.): а) відповідним жестом вітати кого-небудь або прощатися з кимсь (перев. у військових). — Дві пари білизни, дводенний запас харчів. Явка без запізнень. Можете йти. Дорош приклав руку до картуза, зробив поворот і пішов до дверей (Тют., Вир, 1964, 196); б) відповідним жестом виражати пошану в певних ситуаціях (перев. у військових). Раптом він [поліцай] встав, приклав руку до кепі й застиг так (Коцюб., II, 1955, 402); Той.. послужливо приклав до шапки руку і трохи нахилився із сідла, готовий слухати, що йому скажуть (Тют., Вир, 1964, 463).

◊ Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) кого — про людину добру, з лагідною вдачею або про людину, що удає з себе добру, лагідну. Став Панкратій Семенович таким запобігливо-солоденьким, таким м’якеньким, що хоч до рани прикладай (Коз., Блискавка, 1962, 173); Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Ірчан, II, 1958, 264).

2. Кладучи, додавати що-небудь до чогось. От маю Вас просити.. відіслати Гладиловичеві осю картку віршів, що тута прикладаю (Л. Укр., V, 1956, 44); Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок (Черемш., Тв., 1960, 104); — Мій Семен хазяйновитий, — сказав старий і забрав з тарілки удовині гроші, приклав свої, кинув у капшук і оддав до рук Семенові (Н.-Лев., IV, 1956, 172); Вони разом написали листа, приклали до нього плівку з відбитком готового шва і всі дані про зварювання (Собко, Біле полум’я, 1952, 288); // Доповнювати розповідь, пісню і т. ін. Не раз, було, до деяких пісень прикладає Ганна слова про своє горе (Н.-Лев., І, 1956, 93); * Образно. Настя грала і серця прикладала до гри, бо то ж він сам просив її грати (Л. Укр., III, 1952, 588).

◊ Приклада́ти до жа́ру (до пече́ного) вогню́ — дошкуляти чим-небудь комусь, збільшуючи неприємність, горе і т. ін. Якби Василь знав, що в ці роки коїлося в серці Лукії, то співанкою не прикладав би до жару вогню (Чорн., Пісні.., 1958, 5); До лиха — та ще лихо; до печеного — та ще вогню прикладають [люди]… (Мирний, III, 1954, 16).

3. у чому, до чого. Застосовувати що-небудь, виконуючи або здійснюючи щось. — Що ж тепер робити. думаєте?.. — Не знаю й що. — Як! — знання свої в житті прикладайте (Тесл., З книги життя, 1949, 127); Уявляю собі, як трудно такому видавцеві або редакторові, напр., альманаху — прикласти той принцип до діла (Коцюб., III, 1956, 261); Прийшовши на завод, вони хочуть прикласти їх [нові методи] до всього, на що потрапляв їх погляд (Шовк., Інженери, 1956, 161); — Ви подивіться — он у мене лежать книжки і плани. Скільки хитрощів і вміння треба було мені прикласти, щоб зібрати їх усіх докупи! (Ю. Янов., II, 1958, 122).

◊ Нія́к голови́ (ро́зуму, ума́) не прикладу́ — не можу здогадатися, зрозуміти. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (Стельмах, Правда.., 1961, 161); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (Кучер, Трудна любов, 1960, 70); Приклада́ти (прикла́сти) си́лу (пра́цю, ру́ки і т. ін.) — те саме, що Доклада́ти (докла́сти) зуси́ль (сил, рук, пра́ці і т. ін.) (див. доклада́ти). Молодим, гарячим серцям було куди прикласти свою силу, енергію (Наука.., 10, 1958, 2); В стіжках стояло жито.., до котрого вони [Карпо і Мотря] приклали більше праці, ніж батько та мати (Н.-Лев., II, 1956, 294).

4. Знаходячи відповідність, пристосовувати що-небудь до когось, чогось. «Моя жінка вільна розпоряджувати своїм часом, як хоче», — говорив він бувало і широко прикладав се правило до самого себе (Л. Укр., III, 1952, 592); Слово «безсмертя», яке ми частенько прикладаємо до тих чи інших явищ мистецтва, — звичайно, лише умовність (Рильський, Веч. розмови, 1964, 173); По відношенню до давніх російських пам’яток критерій «літературності», який застосовується до явищ нової літератури, далеко не завжди можна прикласти (Рад. літ-во, 3, 1957, 34); Не про все в сьогоднішній газеті вичитаєш. А коли і вичитаєш або почуєш підходяще, то ще треба до свого, сільського, прикласти (Жур., Дорога.., 1948, 164); // до кого, розм. Стверджувати наявність близьких стосунків з ким-небудь. [Марина:] Якось непристойно: Никодим з двору і я з двору. Та ще той Франц там, щоб не подумали, що я за ним, і так його до мене справді прикладають (К.-Карий, І, 1960, 455); Такий неймовірний чоловік у мене, що до всякого мене прикладає (Сл. Гр.).

5. також без додатка, діал. Говорити що-небудь доречне в певній ситуації примовками, приказками і т. ін. [Горпина:] Та й уміє ж [Гострохвостий] тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Єфросина. Ще й недавно познайомились з Єфросиною, а вже перейняли од неї язичка… (Н.-Лев., II, 1956, 499); // Плачучи, промовляти що-небудь. Дитина кричить у колисці, а вона собі по коморі тужить та прикладає (Барв., Опов.., 1902, 111); // зневажл. Вигадувати що-небудь на когось, насміхаючись. «Невисока [дівчина], — каже [Хведір], — худощока, на п’яті більмо, зашморгом дивиться, навзаводи сміється, ноги — хоч палі бий, на шиї хоч обіддя гни», — так як почне, як почне прикладати такого, що й написати вже не можна, то так і покотишся з реготу (Хотк., І, 1966, 76); [Іван:] От добре моєму побратимові Семенові, що йому й на думку не спада женитись! [Семен:] От чортів парубок, яке приклав! (Кроп., І, 1958, 85); // зневажл. Обзивати кого-небудь якось. «Рудий шершень! Зизоока звірюка! Голомоза мацапура!» Звісно, жінка, то вже до ладу прикладе… (Вовчок, VI, 1956, 279); — Хоч я, по-вашому, й дура, хоч яке хочете ще ймення прикладайте, я не озьму [візьму гроші] (Кв.-Осн., II, 1956, 298); // кому. Вигадувати яке-небудь пестливе ім’я або якесь прізвисько на когось. Пилипко її справді втішив. Не було тих любих назвів [назв], щоб вона йому не прикладала (Мирний, IV, 1955, 296); Її чоловік.. любив прикладати смішні прізвища сусідам (Н.-Лев., III, 1956, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 636.

Прикладати, да́ю, єш, сов. в. прикласти, кладу́, де́ш, гл.

1) Прикладывать, приложить. Тернове віття, верхи у руки бере-хапає, до серця козацького прикладав. АД. І. 109. То лях до корчми прихожає, да свиня ухо до корчми прикладає. Макс.

2) Примѣнять, примѣнить къ чему. (Дружки співають), прикладаючи пісню до матері. О. 1862. IV. 28.

3) Насмѣхаться, давать, дать насмѣшливыя прозвища. На їх будуть прізвища прикладать. Мил. 221.

4) Ревновать, приревновать. Жінка до свого чоловіка дівку прикладає. Балт. у. Такий неймовірний чоловік у мене, що до всякого мене прикладає. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 419.