ПРИДЕРЖУВАТИ

ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати. Титар.. підійняв вгору здоровий полив’яний червоний жбан сити, придержуючи зверху рукою хліб, котрим був накритий жбан (Н.-Лев., III, 1956, 8); Яків над діркою в горищі розв’язав клунок і, придержуючи за один край, кинув униз шмат ситцю (Головко, II, 1957, 156); Він, задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх.. руках (Вовчок, І, 1955, 362); Завадка схопив її за руку і, незважаючи на її протести, придержав у своїй долоні (Вільде, Сестри.., 1958, 529); // Здержувати або зупиняти рух кого-небудь. Христя повернулася і знову пішла шляхом на Мар’янівку все тихше та тихше, мов її що зупиняло або хто придержував, не пускав (Мирний, III, 1954, 405); Вона стала, придержала Славка (Март., Тв., 1954, 328); Оглянулись рибалки, а їх наздоганяє урядник, порівнявся, придержав коня (Стельмах, І, 1962, 459); // Уповільнювати (звичайно ходу). Товариш мій зігнувся-зігнувся, та йде так помаленьку, — ногу тягне. Я теж придержую ходу (Тесл., З книги життя, 1949, 47); «Глянь, серденько, які в неї коси!» — не втрималась і, придержуючи ходу, вголос скрикнула та, що просила пробачення (Л. Укр., III, 1952, 581); // Жестом спиняти, перепиняти когось. Одною рукою сльози втирає [Черевань], а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш, Вибр., 1969, 194); // перен. Стримувати себе або когось від якого-небудь вчинку. Сипала [Домаха] словами, наче горохом, через те чоловік все її придержував, як молоду коняку за уздечку (Григ., Вибр., 1959, 238); Сама молодь побачила, що не слід іти такою стежкою, і сама придержує. Бо хто найкраще мусить себе придержати, як не сам? (Мирний, IV, 1955, 329).

◊ Приде́ржувати (приде́ржати) язи́к (язика́) [за зуба́ми) див. язи́к.

2. перен. Приховувати, приберігати на деякий час що-небудь. Він на пасовищі не з’їдав їх [вареників], ..придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (Рудь, Гомін.., 1959, 14); — Не треба кращого [посуду], придержіть оцей! — гаряче упрохувала Ганна (Гончар, Таврія, 1952, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 605.

Придержувати, жую, єш, сов. в. приде́ржати, жу, жиш, гл. Придерживать, придержать. Протиус догнав, Недвига придержав. Рудч. Ск. І. 121. Придержати ходу. Умѣрить шагъ, пойти тише. МВ. І. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 414.