ПОЇТИ

ПОЇ́ТИ, пою́, по́їш, недок., перех.

1. Давати кому-небудь пити. Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови — газда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть (Коцюб., II, 1955, 336); Люди жадібно пили і не могли напитися, передихнувши хвилину, знов припадали до повних відер, потім почали поїти і годувати худобу (Тулуб, В степу.., 1964, 71); Разом з Кузнецовим та Бондаренком вийшов Саранчук.. коней поїти (Головко, II, 1957, 508); // Давати пити чай, каву, молоко і т. ін., годуючи або пригощаючи. І матінка стала корову доїти, Щоб було поїть чим маленькії діти (Коцюб., І, 1955, 432); Доктор поїв її чаєм (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 369); // Давати пити з чогось, підносячи пиття до рота. Інколи поїли хвору водою з глечика (Коцюб.. 1, 1955, 229); [Хламушка:] Довелося поїти її молочком з пляшечки (Коч., II, 1956, 69); // Давати пити настої трав, коріння і т. ін. з лікувальною метою. Як та билина засихала [титарівна], А батько, мати турбувались, На прощу в Київ повезли, Святими тра́вами поїли, І все-таки не помогли! (Шевч., II, 1963, 100); Потім «лікарка» надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці, поїти Ніколаєва натщесерце протягом шести місяців (Ю. Янов., II, 1954, 104); // Давати пити спиртне, пригощати горілкою, вином і т. ін. Напроти нас, відділений лиш яром, Якийсь безбожник збудував шинок, Де подорожніх, мужів і жінок, Вином поїв (Фр., XIII, 1954. 282); Коли вмер [чоловік], вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про газдівство не дбала (Кобр., Вибр.. 1954, 166).

◊ Пої́ти, годува́ти (корми́ти, зодяга́ти і т. ін.) кого — утримувати кого-небудь, давати харч та одяг. [Петро:] З якої речі ти в чужих живеш? З якої речі вони тебе поять, годують? (Мирний, V, 1955, 179); Дядьки скажуть: — Ми тебе поїли, зодягали і до розуму довели, служи за нашу чергу (Кв.-Осн., II, 1956, 63).

2. перен. Зрошувати, давати вологу. Погода весь час тут чудова.. Не душно, а тепло, дощі хоч не йдуть, але все свіже, зелене, наче у нас по весні. Просто дивуєшся, від чого це, хіба що море своєю млою поїть рослинність (Коцюб., III, 1956, 361); На лузі на тім Псьол навесні гуляє, землю поїть, рівчаки прорізує (Вишня, І, 1956, 153).

3. перен. Наповняти, насичувати чим-небудь (запахами, звуками і т. ін.). Кипариси слухають [ніч]… І поять ніч пахощами (Вишня. І, 1956, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 832.