ПОТЯГАТИ

ПОТЯГА́ТИ ¹, а́ю, а́єш і ПОТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перех. Тягти, витягати що-небудь потроху або час від часу. Ой піду я попід вікна та й попід віконця, Котра дівка потягає тонкі волоконця (Коломийки, 1969, 71); Треба було добре глядіти маржину од гадини, звіра і од відьом, які всякими способами потягали манну з коров (Коцюб., II, 1955, 332).

2. перех. Втягувати, вбирати в себе потроху або час від часу. Потягати носом повітря.

Потяга́ти (потя́гувати) вино́ (горі́лку і т. ін.) — пити потроху, не поспішаючи. Лежить [Нечипір] на печі, та оха, та горілочку потягує (Кв.-Осн., II, 1956, 102); — Там [через Арабатську Стрілку] і миша не пролізе, — прохрипів полковник Уолш, потягуючи коньяк (Гончар, II, 1959, 391); Потяга́ти (потя́гувати) лю́льку (лю́лечку, цига́рку і т. ін.) — палити потроху, не поспішаючи. Гей, сидить же кобзар на могилі І люлечку потягає (Укр.. думи.., 1955, 37); Всі весело розмовляли. Один Чіпка мовчки потягав люльку (Мирний, II, 1954, 183); З воза не злазять [дядько Юхим], а, потягуючи люльку, позирають набік та все: — Цоб, цоб!.. (Ковінька, Кутя.., 1960, 35).

3. неперех. Злегка віяти, помалу поширюватися; повівати. Холодненький морок Потяга з долин, Огорнув пригорок, І ставок, і млин (Граб., І, 1959, 169); Сонечко гріло, весняний вітрець потягав (Ков., Тв., 1958, 65); // безос., чим. В вікно потягало свіжим повітрям (Н.-Лев., І, 1956, 176); — Ходіть в хату, а то холодом потягає… (Ірчан, II, 1958, 168).

4. перех., розм. Сильно бити. Потяга [попів робітник] своїх волів батогом (Україна.., І, 1960, 154); Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Л. Укр., II, 1951, 429).

5. перех., діал. Приваблювати, манити. Він усіх єднав собі своєю щасливою вдачею, усіх потягав ід собі [до себе] запахом свіжості і молодості (Фр., IV, 1950, 470); Правдива наука потягає мене, — їй в відповідних умовинах присвятила б я життя… (У. Кравч., Вибр., 1958, 256); — Ти, Галю, селючка зроду! Тим-то й пориває, й потягує твою поетичну душу той ярочок і той садочок (Н.-Лев., І, 1956, 602).

ПОТЯГА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Тягати якийсь час. Стьопа розлив воду по цеберках. Тоді відступив набік, бо заморився. Нехай іще хто інший потягає (Головко, І, 1957, 184); — При щасливій нагоді такій Заночуєм в копиці м’якій, В Ірпіні потягаємо сіть (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 128); Справжній господар хоч раз на місяць, а потягає жінку за коси, щоб знала порядок та відчувала, що в хаті є хазяїн (Тют., Вир, 1964, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 436.

Потягати, га́ю, єш, сов. в. потягти, гну, гнеш, гл.

1) Потягивать, потянуть. Козак сердега люлечку потягає, у кобзу грає-виграває. Мет. 446.

2) Покрывать, покрыть (мѣхъ). Кожух, сукном потягнений. Борз. у. Думаю потягти свою кожушку черкасином. Черниг. у.

3) Ударять, ударить (кого). Мир. ХРВ. 9. Ентел потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. Котл. Ен. II. 19.

4) Стремиться къ чему, желать чего. Парубок дівку любить, а вона за їнчим потігає. ЕЗ. V. 97. Вона єго… щире любила, а він ї не потігав сватати. ЕЗ. V. 96. См. Потягти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 384.